Про регуляторів оціночної діяльності або чому у семи няньок дитя без ока
МЕНЮ
ПЕРСПЕКТИВА
КУРС ВАЛЮТ
ОПИТУВАННЯ
КОНТАКТИ
PDF Друк e-mail

ПРО РЕГУЛЯТОРІВ ОЦІНОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АБО

ЧОМУ У СЕМИ НЯНЬОК ДИТЯ БЕЗ ОКА

 

10 лютого 2018 року

 

Тихо і практично непомітно для широкого загалу наприкінці 2017 року в Україні було узаконено чергового регулятора оціночної діяльності. На цей раз ним стала Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), до основних завдань якої, починаючи з 06.01.2018 року, зокрема, відноситься встановлення вимог, визначення порядку ведення та безпосереднє ведення реєстру оцінювачів, які можуть проводити незалежну оцінку у випадках, встановлених законодавством про цінні папери та акціонерні товариства.

 

 

Pro-rehulyatoriv-otsinochnoyi-diyalnosti-abo-chomu-u-semy-nyanok-dytya-bez-oka 

«Из кожи лезут вон, а возу все нет ходу!

Поклажа бы для них казалась и легка…»

Из басни И.А. Крылова «Лебедь, щука и рак»

 

 

Про сучасні проблеми української професійної оцінки останнім часом не говорить хіба що лінивий. І це не дивно, адже проблеми дійсно є, їх доволі багато, і мабуть найголовнішим тут є те, що з плином часу ці проблеми не розв’язуються, а навпаки лишень накопичуються. Причин, які призвели до такого стану речей також багато і вони достатньо різні. Сьогодні окреслимо лише одну з них.

 

Приводом для написання даного матеріалу стала публікація в інтернеті, що з’явилася на офіційному сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) від 07.02.2018 року, у якій йдеться мова про те, що одним із пріоритетних напрямів діяльності НКЦПФР на поточний 2018 рік визначено, зокрема, регулювання оцінювачів. Так, так – саме регулювання оцінювачів. Можливо виникне питання, на кшталт, з якого це дива? Виявляється все дуже просто. Тож про все по порядку.

 

16 листопада 2017 року у стінах українського парламенту було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів» (документ №2210-VIII, дата набрання чинності – 06.01.2018 року), яким, серед іншого, внесено зміни до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

 

Зазначені зміни стосувалися, в тому числі, і статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», у якій окреслюються основні завдання Національної комісії України з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Згідно прийнятих змін перелік вищезазначених завдань було значно розширено, шляхом доповнення статті 7 окремими пунктами. Одним з таких нових пунктів є пункт 24-1, який серед основних завдань НКЦПФР, починаючи з 06.01.2018 року, визначає встановлення вимог, визначення порядку ведення та безпосереднє ведення реєстру оцінювачів, які можуть проводити незалежну оцінку у випадках, встановлених законодавством про цінні папери та акціонерні товариства.

 

Саме тому Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) з метою реалізації норм Закону від 16.11.2017 року за №2210-VIII і розмістила на своєму офіційному сайті відповідне оголошення, у якому презентувала, що одним із пріоритетних напрямів діяльності НКЦПФР на поточний 2018 рік визначено, зокрема, регулювання оцінювачів.

 

Таким чином виходить, що тихо і практично непомітно для широкого загалу наприкінці 2017 року в Україні було фактично узаконено чергового регулятора оціночної діяльності. Чому чергового? Тому що питаннями регулювання професійної оцінки вже й так займається далеко не одне відомство, зокрема:

 

(1) Фонд державного майна України (ФДМУ);

 

(2) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), яка успадкувала функції регулятора від колишнього Державного комітету України із земельних ресурсів (Держкомзем);

 

(3) Міністерство юстиції України (Мінюст);

 

(4) Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (МЕРТ);

 

(5) Національний банк України (НБУ);

 

(6) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО);

 

(7) Міністерство фінансів України в особі підпорядкованих йому структурних підрозділів з питань податкової та митної політики;

 

(8) Міністерство культури України (в частині регулювання оцінки культурних цінностей при переміщенні їх через державний кордон, де в ролі оцінювачів виступають мистецтвознавці).

 

Проте, як часто буває на практиці, якщо для виконання будь-якої справи призначається занадто багато відповідальних, результат може бути нульовий або негативний. Подібну ситуацію дуже добре описує відоме українське прислів’я «У семи няньок дитя без ока».

 

Та варто пам’ятати, що немає справи там, де немає згоди. В ситуації, навіть коли кожне окреме відомство буде досить відповідально підходити до виконання своїх функцій, але при цьому діятиме відокремлено та відособлено (не погоджуючи свої плани, дії, накази, розпорядження, вимоги тощо з іншими відомствами, які опікуються обов’язками подібного роду) не важко прийти в результаті до діаметрально протилежних, або навіть взаємовиключних результатів. Як наслідок, це породжує певні протиріччя, подекуди навіть конфлікти та взаємні обвинувачення, але жодним чином не сприяє конструктивному вирішенню проблем та просуванню вперед. Прикладів цьому можна привести скільки завгодно.

 

Так, наприклад, історичне протистояння Фонду державного майна України з колишнім Державним комітетом України із земельних ресурсів призвело у підсумку до ситуації, за якої, з одного боку, ФДМУ готував оцінювачів та видавав сертифікати суб’єктів оціночної діяльності за спеціалізацією «Оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), у тому числі експертна грошова оцінка земельних ділянок», а з іншого боку, безпосередньо проводити експертну грошову оцінку земельних ділянок оцінювачі могли лише після проходження відповідного навчання під егідою Держкомзему та подальшого отримання суб’єктом оціночної діяльності відповідної ліцензії (яку також видавав лише Держкомзем). Дане протиріччя не врегульоване повністю і нині.

 

Інший приклад випливає прямо із попереднього. Так, у 2015 році за ініціативи МЕРТ в нашій державі було повністю відмінене ліцензування землеоціночних робіт, а всі видані раніше Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (Державним комітетом України по земельних ресурсах, Державним агентством земельних ресурсів України) ліцензії на здійснення землеоціночних робіт автоматично стали недійсними, а сам Держгеокадастр втратив повноваження органу ліцензування землеоціночних робіт. Проте, оскільки дана ініціатива МЕРТ непогоджувалася із самою Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, то станом на сьогоднішній день досі існує правова колізія, пов’язана зі змістом статті 6 Закону України «Про оцінку земель» (детальніше за посиланнями).

 

Прикладом наявного конфлікту інтересів між Фондом державного майна України та на цей раз вже Міністерством юстиції України може слугувати також нещодавня ситуація, яка виникла під час спроби зі сторони ФДМУ протягнути проект нової редакції Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також Національних стандартів оцінки, згідно яких пропонувалося вартість майна у висновку експерта (висновку експертного дослідження) наводити виключно за результатами проведення оцінки майна та складання звіту про оцінку майна, який повинен був додаватися до відповідного висновку. Не дивно, що дана інновація не припала до душі не тільки фахівцям Міністерства юстиції України, а також і співробітникам слідчих органів усіляких силових відомств та структур, адже дана норма прямо суперечила Закону України «Про судову експертизу», Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а також жодним чином не передбачалася будь-яким з діючих процесуальних кодексів України.

 

Спадають на думку і нещодавні численні нарікання на роботу Фонду державного майна України як зі сторони Міністерства економічного розвитку і торгівлі, щодо наявності глобального внутрішнього конфлікту інтересів у ФДМУ, так і, наприклад, зі сторони Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у буцімто бездіяльності ФДМУ у питаннях розробки детальної офіційної методики оцінки фінансових активів проблемних банків.

 

Паралельно з цим, наприклад, (1) Національний банк України, (2) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), а також (3) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, регулярно намагаються запровадити свої власні критерії для вибору суб’єктів оціночної діяльності, що залучаються до оцінки майна, чим неодноразово порушували вимоги законодавства про захист економічної конкуренції (детальніше за посиланнями).

 

Приводити подібні приклади можна було б ще дуже довго. Але чи є в цьому сенс? Адже і так дуже добре зрозуміло, що абсолютно необхідної єдності та узгодженості дій між вищезазначеними відомствами як не було, так і немає понині. Але на противагу того, аби налагоджувати та посилювати відповідну єдність, очевидно прийнято курс на розширення множинності регуляторів у кожній конкретній сфері господарювання.

 

До чого така стратегія може призвести на практиці – здогадатися не важко. Варто лише пригадати слова відомої байки Івана Крилова:

 

«Когда в товарищах согласья нет,

На лад их дело не пойдет,

И выйдет из него не дело, только мука...»

Из басни И.А. Крылова «Лебедь, щука и рак»