МЕНЮ
ПЕРСПЕКТИВА
КУРС ВАЛЮТ
ОПИТУВАННЯ
КОНТАКТИ
PDF Друк e-mail

ВИСНОВОК ПРО ДОСТОВІРНІСТЬ ОЦІНКИ МАЙНА НЕ Є ГАРАНТІЄЮ

ДОСТОВІРНОСТІ РЕЗУЛЬТАТУ ЗВІТУ

 

09 березня 2016 року

 

Терміни «достовірність оцінки» і «достовірність результату» самі по собі не тотожні. Більше того, вони навіть можуть бути протилежними по своїй суті, наприклад, маємо достовірну оцінку, але водночас недостовірний результат, або навпаки – недостовірну оцінку, але достовірний результат. Тому потрібно вводити чітке визначення саме по відношенню до результату оцінки, а не по відношенню до формальної її процедури, як це має місце в Національному стандарті №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

 

 

Opinion-on-the-reliability-of-property-valuation

 

 

В Національному стандарті №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (пункти 65-67) міститься вимога щодо необхідності зазначення в рецензії загального висновку про достовірність оцінки майна.

 

Оскільки термін «достовірності оцінки майна» не є офіційно усталеним, то його слід розуміти лише так, як прописано в пункті 3 Національного стандарту №1, в якому, серед іншого, стверджується, що «неякісна (недостовірна) оцінка» – це оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування. З цього визначення недостовірності оцінки логічно випливає, що якісна (достовірна) оцінка – це оцінка, проведена без порушень принципів, методичних підходів, методів оціночних процедур та (або) на основі обґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування. Звідси стає очевидним, що достовірність оцінки не означає достовірність результату звіту і навпаки – недостовірність оцінки не означає, що отриманий у звіті результат вартості є недостовірним.

 

На практиці вже стало нормою, що якщо звіт класифікується за такими ознаками:

 

  • звіт повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна;

 

  • звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки;

 

то це автоматично означає, що й результат звіту є вірним (тобто, визначена у звіті вартість є достовірною). Але ж насправді це не завжди так, як і у прямо протилежному випадку, коли має місце недостовірна оцінка, але результат при цьому може бути вірним.

 

Для прикладу розглянемо ситуацію, коли проводиться незалежна оцінка пакета акцій приватного акціонерного товариства (ПрАТ) або закритого акціонерного товариства (ЗАТ) для приватизації шляхом викупу і в процесі оцінки використовуються положення стандартизованої оцінки без будь-якого обґрунтування їх застосування. В цьому випадку, незалежно від отриманого результату, оцінка є недостовірною, оскільки вона виконана на основі необґрунтованих припущень. Це випливає з того, що положення стандартизованої оцінки застосовуються лише для визначення початкової вартості пакетів акцій публічних акціонерних товариств (ПуАТ) або відкритих акціонерних товариств (ВАТ) для продажу на конкурсі і така оцінка проводиться державним органом приватизації самостійно.

 

Отже, при виконанні незалежної оцінки ПрАТ (ЗАТ) не можна брати розмір коефіцієнта властивостей пакетів акцій та премії за ризики інвестування з «Порядку визначення початкової вартості пакетів акцій публічних акціонерних товариств, що підлягають продажу на конкурсах», лише пославшись на цей Порядок. У такому разі всі використані у Звіті величини потрібно додатково обґрунтовувати. Інакше, за наявності лише прямого посилання на Порядок, будемо мати недостовірну оцінку, хоча результат звіту може бути і вірним (достовірним).

 

Оскільки терміни «достовірність оцінки» і «достовірність результату» самі по собі не тотожні і навіть можуть бути протилежними по своїй суті, наприклад, маємо достовірну оцінку, але недостовірний результат, або навпаки – недостовірну оцінку, але достовірний результат, то потрібно вводити чітке визначення саме по відношенню до результату оцінки, а не по відношенню до формальної її процедури, як це має місце в Національному стандарті №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

 

Тобто, існуючий на сьогоднішній день термін «достовірність оцінки» потрібно замінити на «достовірність звіту з оцінки». В цьому випадку останній термін слід закріпити в Національних стандартах (або навіть на законодавчому рівні), наповнивши його при цьому якісно новим змістом, як це зроблено, наприклад, в Російській Федерації.

 

Так, у Федеральному законі «Об оценочной деятельности в Российской Федерации» (№135-ФЗ від 29.07.1998, в редакції від 01.01.2016) міститься достатньо чітке визначення того, що являє собою достовірний звіт, і яким чином може бути вирішена суперечка щодо достовірності величини вартості об’єкта оцінки, зокрема:

 

 

Статья 12. Достоверность отчета как документа, содержащего сведения доказательственного значения

 

Итоговая величина рыночной или иной стоимости объекта оценки, указанная в отчете, составленном по основаниям и в порядке, которые предусмотрены настоящим Федеральным законом, признается достоверной и рекомендуемой для целей совершения сделки с объектом оценки, если в порядке, установленном законодательством Российской Федерации, или в судебном порядке не установлено иное.

 

Рыночная стоимость, определенная в отчете, является рекомендуемой для целей совершения сделки в течение шести месяцев с даты составления отчета, за исключением случаев, предусмотренных законодательством Российской Федерации.

 

 

 

Статья 13. Оспоримость сведений, содержащихся в отчете

 

В случае наличия спора о достоверности величины рыночной или иной стоимости объекта оценки, установленной в отчете, в том числе и в связи с имеющимся иным отчетом об оценке этого же объекта, указанный спор подлежит рассмотрению судом, арбитражным судом в соответствии с установленной подведомственностью, третейским судом по соглашению сторон спора или договора или в порядке, установленном законодательством Российской Федерации, регулирующим оценочную деятельность.

 

Суд, арбитражный суд, третейский суд вправе обязать стороны совершить сделку по цене, определенной в ходе рассмотрения спора в судебном заседании, только в случаях обязательности совершения сделки в соответствии с законодательством Российской Федерации.

 

 

 

Степан Максимов