 |
 |
 |
|
ХТО ВИЗНАЧАЄ ВАРТІСТЬ МИСТЕЦТВА
22 серпня 2025 року
У статті розглядається, хто і як визначає вартість мистецтва. Автори підкреслюють, що ціна не завжди відображає реальну художню цінність. На первинному ринку ключову роль відіграють арт-дилери та галереї, які контролюють ціни й формують репутацію художників. На вторинному ринку ціну визначають аукціонні доми та колекціонери, враховуючи провенанс, рідкісність, стан збереження твору. Значний вплив мають також відомі колекціонери, куратори, мистецтвознавці й професійні оцінювачі. У результаті вартість мистецтва формується багатьма чинниками і часто не збігається з його культурною чи історичною значущістю.
Уявлення про сутність самого мистецтва упродовж століть неодноразово зазнавало змін, залишаючись відкритим питанням. Так само досі точаться дискусії з приводу, чи дійсно економічна цінність мистецтва виражає його цінність художньо-історичну. Іншими словами, чи відображає ціна якість та значущість конкретного витвору. За словами німецької мистецтвознавиці Ізабель Ґрав, між ціною та символічною цінністю завжди існує напруга і невідповідність, оскільки усі ті смисли, які формуються довкола твору художника, неможливо перевести у точний грошовий еквівалент [9, с. 31]. Натомість для низки економістів мистецтво не надто відрізняється від інших товарів, а вартість кожного окремого предмета є цілком адекватним вираженням тієї цінності, якої йому надають у даному суспільстві у певний момент [10, с. 8]. Незалежно від того, з якої позиції дивитися на це питання, очевидно, що і уявлення про цінність, і вартість творів окремого автора або цілого мистецького напрямку можуть з плином часу зазнавати змін та залежать від певного кола осіб, які виступають своєрідними «арбітрами». До них належать самі художники, арт-дилери, аукціонні фахівці, мистецтвознавці, арт-критики, куратори, професійні оцінювачі, які кожен у свій спосіб, прямо або опосередковано, беруть участь у визначенні вартості предметів мистецтва.
На первинному ринку головними діячами, які формують уявлення публіки про значимість творів художників і встановлюють їхню вартість, є арт-дилери, або галеристи, які у переважній більшості керують однією або й кількома комерційними галереями (арт-дилери, які не мають постійного приміщення, становлять невеликий відсоток). Чим вищий рівень галереї, тим більшою мірою дилер контролює ринок своїх художників, диктуючи цінову політику і ретельно регулюючи пропозицію їхніх робіт. Відомий митець, який співпрацює з галереєю високого класу, не може встановлювати ціни на власний розсуд та продавати свої твори будь-кому, охочому їх придбати. Можна навести приклад з біографії всесвітньо відомого німецького художника Ґерхарда Ріхтера, який одного разу забажав продати зроблену ним фотографію за ціною 2 тис. євро, отримавши відповідь свого арт-дилера, що така ціна неприйнятна – світлина має коштувати 10 тис. або й 20 тис. євро [5]. Натомість маловідомі художники, чиї твори продаються у нижчому ціновому діапазоні у низових галереях, зазвичай визначають ціни на свої роботи самостійно, враховуючи при цьому матеріальні і часові витрати, орієнтуючись на рівень цін інших співставних митців або й діючи суто інтуїтивно. Загалом професійний підхід на первинному ринку, незалежно від репутації художника і галереї, передбачає встановлення однакового рівня цін на твори однакового розміру того самого автора. Таким чином, ціни предметів мистецтва під час першого продажу зазвичай формуються на основі таких параметрів як розмір твору та ім’я автора (чим відоміший митець, тим вищі ціни) і не враховують якість робіт [11, c. 8-9], оскільки диференціація цін залежно від якості означала б відверте визнання, що в художника є невдалі твори, а це негативно позначилося б на продажах.
На вторинному ринку, де відбувається повторний продаж предметів мистецтва, художники взагалі не мають впливу на ціноутворення, яке у даному секторі залежить передусім від того, як твір оцінюють аукціонні фахівці та колекціонери, враховуючи значно більше параметрів, ніж на ринку первинному: до авторства та технічних характеристик (розмір, техніка, стиль, жанр) додаються такі важливі чинники як провенанс твору (історія походження та володіння), стан збереженості, період створення, рідкісність. Одним із основних завдань аукціонного дому є встановлення для кожного виставленого на продаж предмета мистецтва такого естімейта (попередньої оцінки), який привабить потенційних покупців і забезпечить аукціону якомога вищий відсоток проданих лотів. Для більшості предметів естімейт встановлюється у вигляді діапазону від нижчої до вищої очікуваної ціни продажу (наприклад, 1 000 - 2 000 дол.); у випадку ультрадорогих лотів, чия вартість перевищує 10 млн дол., естімейт зазвичай публічно не розголошується і надається за запитом у вигляді однієї очікуваної суми. Естімейт не відображає ринкову вартість і здебільшого встановлюється нижчим від неї з метою заохотити учасників аукціону активно торгуватися за лот. Так, у 2022 р. на аукціоні «Christie’s» було запропоновано картину «Цукрова Хатина» (1976) американського художника Ерні Барнса з естімейтом від 150 000 до 200 000 дол., а в результаті жвавих торгів ціна продажу досягла 15,3 млн дол. [12].
Проте іноді попередня оцінка не сприяє успішному продажу об’єкта, оскільки на дії аукціонних фахівців можуть впливати такі чинники як конкуренція з іншими аукціонами і тиск з боку консигнантів (продавців, які виставляють своє майно на торги). Продавці можуть мати завищені очікування і наполягати на надмірно високому естімейті, вбачаючи у ньому запоруку високої ціни продажу. У дійсності завищена попередня оцінка часто відлякує покупців, а лот залишається непроданим, або «спаленим», що для інших учасників арт-ринку слугує сигналом про те, що даний предмет не користується попитом, і шанси на його продаж у майбутньому знижуються. Та за словами британського арт-експерта Мартіна Ґаммона, співробітники деяких аукціонів інколи все ж суттєво завищують естімейт на один лот з колекції, добре розуміючи, що з такою оцінкою предмет, найімовірніше, не придбають, але на цей крок їх штовхає бажання догодити продавцям великих колекцій, які інакше можуть піти до аукціонного дому-конкурента [8].
Попит колекціонерів є потужною силою, яка безпосередньо впливає на ціни: рішення відомої особи придбати твір певного художника призводить до подальшого зростання попиту на роботи даного автора, оскільки колекціонери часто наслідують вподобання одне одного, наскільки це дозволяє рівень доходу. Найвідоміші та найзаможніші з них фактично стали виконувати функцію кураторів і арт-критиків, формуючи так званий легітимний смак (термін, запропонований французьким соціологом П’єром Бурдьє) [3, с. 16], який стає взірцем для інших. Поведінка відомих колекціонерів здатна спричинити на арт-ринку справжній бум. Показова ситуація спостерігалася у 2021 р. на ринку криптоарту, коли ціни на окремі NFT злетіли з кількох сотень доларів до кількох мільйонів, зокрема й завдяки тому, що їх колекціонували такі зірки американського шоу-бізнесу як Мадонна, Джастін Бібер, Емінем та ін. Проте наступного року виявилося, що компанія «Yuga Labs», яка випустила кілька популярних NFT-колекцій, найвідомішою з яких є серія «Bored Apes Yacht Club» («Яхт-клуб знуджених мавп»), насправді виплатила кільком знаменитостям грошову винагороду за просування свого продукту [6].
Представники таких професій як мистецтвознавці, куратори та арт-критики відіграють свою роль у формуванні вартості, хоча безпосередньо не займаються розрахунками та встановленням цін. Вплив арт-критиків на ринок мистецтва сьогодні менший, ніж у ХІХ-ХХ ст., коли успіх художника залежав від дій у парі «дилер – критик». Схвальні судження останнього неодмінно позначалися на зростанні символічного капіталу митця, іншими словами, на його репутації, і, відповідно, на вартості його творів. Художні критики, бажаючи того чи ні, виступали агентами арт-дилерів [7, c. 43]. Наприкінці ХХ ст. інститут арт-критики почав втрачати свій колишній вплив, натомість зростав авторитет кураторів, основне завдання яких полягає в організації виставкових проєктів та відборі художників. У 1990-х рр., особливо у США, розпочалася «міграція» кураторів, яка триває досі: поважні фахівці залишають високі посади у музеях, обираючи співпрацю з успішними арт-дилерами, які надають більшу свободу дій і щедре фінансування [4]. У новому тандемі «дилер – куратор» перший відповідає головним чином за розширення клієнтської бази і цінову політику, інший – за організацію добре продуманих виставок, які підвищують престиж галереї і сприяють продажам. У 2000-х рр. кураторів почали залучати також арт-ярмарки і аукціонні доми. Так званий кураторський аукціон, лоти для якого підбирає запрошений експерт, дозволяє краще продавати предмети мистецтва, які за звичайних обставин користуються меншим попитом, наприклад, роботи маловідомих молодих художників або забутих старих майстрів.
Послуги мистецтвознавців традиційно затребувані на вторинному ринку, де левову частку пропозицій становлять твори померлих митців, яких нерідко наслідують, копіюють або умисно підробляють. Від висновку експерта-мистецтвознавця залежить не лише подальша вартість твору, а й сама можливість його продажу. Переатрибуція (встановлення факту, що автором є інша особа, ніж вважалося раніше, або внесення коректив щодо часу і місця створення) може суттєво вплинути на вартість предмета, а у разі виявлення підробки – повністю його знецінити.
Із розвитком арт-ринку і поширенням колекціонування також зростає потреба у послугах сертифікованих експертів-оцінювачів: оцінка творів мистецтва може потребуватися у разі купівлі-продажу, дарування і благодійної пожертви, декларування, оподаткування, страхування, поділу майна під час розлучення. Залежно від мети результат буде різним: так, ринкова вартість, яка визначається з метою продажу чи поділу майна, буде нижчою, ніж оцінка вартості для потреб страхування, яка має покрити витрати на повне заміщення об’єкта з урахуванням усіх додаткових платежів під час придбання (податків, комісійної винагороди, доставки тощо).
Слово «оцінка» у побуті часто вживається не лише у значенні професійного визначення вартості з відповідним письмовим висновком, а й у розумінні розрахунку орієнтовного рівня цін без жодних офіційних документів. Проте в обох випадках підхід до оцінки має бути раціональним і методологічно обґрунтованим. Ряд методик оцінки творів живопису із застосуванням вартісного рейтингу художників та порівняльного підходу запропоновано і наведено у статтях [1; 2]. Формули, розроблені на основі емпіричних спостережень та аналізу аукціонних продажів у таких найбільших домах як «Sotheby’s» та «Christie’s», можуть стати у нагоді не лише експертам-оцінювачам, а й арт-дилерам, аукціонним фахівцям, художникам і особливо колекціонерам, які прагнуть реалістично оцінити вартість бажаного предмета.
Отож, усі згадані дійові особи мають різний ступінь впливу у питанні визначення вартості творів мистецтва. Найповнішою інформацією щодо стану на ринку певних художників або цілих сегментів мистецтва зазвичай володіють арт-дилери та співробітники аукціонних домів, що дозволяє їм визначати вартість і за потреби навіть віртуозно нею маніпулювати, балансуючи між власними інтересами та побажаннями клієнтів, які не завжди знаються на усіх тонкощах ціноутворення. В умовах асиметричності інформації і невизначеності, притаманній арт-ринку, багатьом його учасникам, незалежно від фаху та навичок, може допомогти краще зорієнтуватися у цінах на різні предмети мистецтва методи оцінки вартості, які розроблені на основі досвіду професійних оцінювачів.
Список використаних джерел:
3. Bourdieu P. Distinction: A Social Critique of the Judgement of Taste. Cambridge : Harvard University Press, 1996. 614 p.
7. Fulton J. Value and Evaluation in Contemporary Art. PhD Thesis, 2016. 305 p. Academia
8. Gammon M. What Auction House Estimates Really Mean—and What They Can Tell Us. Artsy. 2019. Nov. 20
9. Graw I. High Price: Art Between the Market and Celebrity Culture. London : Sternberg Press, 2010. 248 p.
10. Klamer A. The Value of Culture: On the Relationship between Economics and Arts. Amsterdam : Amsterdam University Press, 1997. 243 p.
11. Velthuis O. Talking Prices: Symbolic Meanings of Prices on the Market for Contemporary Art. Princeton : Princeton University Press, 2005. 288 p.
12. Witek D. Who decides the value of an artwork? Artsper. 2023. May 8
Автори: Степан МАКСИМОВ, Олена РАДАЄВА
|
