ОСОБЛИВОСТІ ВАРТІСНОЇ ОЦІНКИ ТВОРІВ ЖИВОПИСУ

18 липня 2025 року

У статті розглядаються основні особливості формування вартості живописних творів на арт-ринку. Автори аналізують, чому традиційні економічні підходи не працюють у випадку з мистецтвом, адже ціна картини часто не залежить від витрат на її створення.Ціна залежить не від витрат на матеріали, а від нематеріальних чинників: репутації художника, місця продажу, моди тощо. Розглянуто два способи оцінки: за площею картини та за периметром. Наведені приклади з творами Пікассо й Модільяні. Наголошено, що точно оцінити мистецтво складно, але ці методи дають орієнтир. У підсумку підкреслюється, що точну ціну встановити складно через велику кількість ірраціональних факторів, але наведені формули можуть бути корисними для орієнтовної оцінки.

Міжнародний мистецький ярмарок «Art Basel» та швейцарський банк «UBS» щорічно оприлюднюють два Звіти: перший, «Survey of Global Collecting» присвячений останнім тенденціям у колекціонуванні, в іншому, «The Art Market Report», дається макроекономічний аналіз стану глобального арт-ринку і окремих його сегментів на тлі змін у світовому економічному контексті. У дев'ятому виданні «The Art Market Report», автором якого є економістка з питань культури та засновниця компанії «Arts Economics» Клер МакЕндрю, серед іншого, констатується, що сукупні продажі на світовому ринку мистецтва у 2024 р. оцінювалися у близько 57,5 млрд дол. США, знизившись на 12% за рахунок значного скорочення продажів предметів мистецтва високого класу, що спостерігається упродовж останніх двох років [5, с. 17]. Водночас загальна кількість транзакцій на світовому ринку у 2024 р. зросла на 3%, досягши близько 40,5 млн., а твори із доступніших нижчих цінових сегментів на сьогодні користуються вищим попитом [5, с. 17].

Активізація продажів на аукціонах, ярмарках, у галереях зумовлює необхідність встановлення адекватних цін, тобто таких, які були б не зависокими для покупця і не занадто низькими для продавця, а значить, прийнятними для обох сторін для початку перемовин щодо придбання/відчуження певного мистецького твору. Кінцева ціна придбання/відчуження з’ясовується в результаті конкретних реалізацій угод у процесі обігу предметів мистецтва. У зв’язку з цим поняття вартості на арт-ринку набуває важливого значення як у практичному, так і в теоретичному розумінні, оскільки ціна кожної конкретної угоди визначається вартістю, за яку готові придбати/продати твір мистецтва на певну дату за наявних обмежень, що вказуються при встановленні величини вартості.

Ціноутворення на арт-ринку залишається актуальною проблемою для економістів, оскільки способи визначення величини вартості мистецьких творів відрізняються від загальноприйнятих способів встановлення вартості в економічних науках. В теорії вартісної оцінки, у якій визначення вартості головним чином ґрунтується на принципах корисності, заміщення, очікування, найкращого та найефективнішого використання, при визначенні величини вартості предметів образотворчого мистецтва ці принципи не є дієвими. Якщо ціноутворення на більшість економічних благ базується на витратному підході, який за своєю суттю пов’язує вартість з величиною витрат на створення об’єкта, то предмети мистецтва є винятком з цього правила.

Вартість твору мистецтва майже ніколи не пов'язана з витратами на матеріали і з часом, що витрачений на його виготовлення. Винятками, до яких можна застосувати витратний метод, є нескладні роботи художників-початківців та недорогі декоративні твори для масового споживача, наприклад, копії картин. У 2000-2010-х рр. головним світовим постачальником такої продукції було китайське село Дафен, де працюють тисячі художників-копіїстів. Вартість решти творів мистецтва, які мають переважно унікальний характер, визначається не витратами на їхнє створення, а безліччю інших факторів, до яких зокрема належать місце продажу (аукціон, ярмарок, галерея тощо), репутація художника, історія продажів його творів, провенанс твору, кон'юнктура і мода, що склалась на роботи даного митця чи на напрям мистецтва. Тож коли твір мистецтва з’являється на ринку з певною ціною, яка визначається факторами, багато з яких взагалі не мають стосунку до якості виконаної роботи з погляду естетики або майстерності художника, природно виникає питання, яким саме чином була встановлена ціна.

Вартісна оцінка творів живопису набуває ще й особливого значення, оскільки саме вони становлять левову частку обігу культурних цінностей і стають дедалі привабливішим інвестиційним активом. Наявні сучасні методики визначення вартості творів мистецтва базуються передусім на нематеріальних складових вартості (так званій ірраціональній складовій вартості), естетичному, науковому, культурному, історичному значенні твору, які не піддаються однозначному кількісному вимірюванню у вигляді загальноприйнятих правил та формул і переведенню у величину певного виду вартості. Вимірювання ірраціональної складової вартості культурних цінностей, до якої належить місце, спосіб і час продажу твору, його провенанс, запит на твори митця, є надскладним завданням у теорії та практиці оцінки.

Завжди при продажах творів мистецтва на ярмарках, виставках, в галереях встановлюється за оцінкою експертів-оцінювачів вартість того чи іншого твору. На аукціонах визначається попередня орієнтовна вартість предмета, так званий естімейт. Для встановлення величини естімейту твору живопису застосовуються різні методики, які є свого роду «ноу-хау» кожного аукціонного дому, а сам естімейт слугує «маяком», який приваблює потенційних покупців, адже фінальна аукціонна ціна придбання зазвичай є вищою від естімейту.

У той час як інституції, які займаються реалізацією творів живопису, розробляють свої методики в рамках порівняльного підходу, де пропонуються спеціальні експертні методи врахування ірраціональної складової кожного оцінюваного твору, деякі автори [1, 2, 3] розробили власні своєрідні методики оцінки вартості не тільки творів живопису, а й культурних цінностей загалом. Сутність цих методик полягає у збільшенні так званої базової вартості витрат на створення предмета культурних цінностей на певний відсоток (певну суму, коефіцієнт), який визначається ірраціональною (нематеріальною) складовою, що притаманна саме цьому предмету мистецтва. Різниця між цими методиками полягає як у способі обчислення базової вартості твору, так і методах обчислення збільшення базової вартості на величину вартості ірраціональної (нематеріальної) складової.

Ще наприкінці ХІХ ст. американський економіст і соціолог Торстейн Веблен вважав, що у ринковій економіці споживачі постійно зазнають суспільного і психологічного тиску, який змушує їх приймати ірраціональні рішення [7]. Завдяки Веблену в економічну теорію увійшли поняття «демонстративне споживання» та «ефект (парадокс) Веблена». Сутність цього парадоксу полягає у тому, що зростання цін на предмети розкоші призводить не до зниження, а до підвищення попиту. Ефект Веблена яскраво проявляється на арт-ринку - варто художнику стати дорогим і, відповідно, недоступним для великої кількості зацікавлених покупців, попит на його твори продовжує зростати, а у разі, коли його роботи виставляються на аукціоні, учасники торгів у процесі боротьби за бажані твори мистецтва можуть збільшити їхню вартість у кілька разів від попередньої оцінки (естімейту).

Таким чином, на арт-ринку сформувалося головне правило: ціни на твори художника не повинні знижуватися. Незалежно від того, чи мова йде про початківця, чи визнаного митця, ціни мають поступово зростати. Їхнє зниження є сигналом, що художник втратив колишню популярність, що призводить до подальшого падіння попиту на його твори і може звести нанівець усі його попередні здобутки. Це явище, яке визначає специфіку арт-ринку і впливає на ціноутворення, відоме в економіці як «ефект храповика» (англ. «ratchet effect»), який був описаний у праці економіста австрійської школи Роберта Хіггса, отримавши свою назву від механічного пристрою, що не дозволяє колесу обертатися у зворотному напрямку [6, с. 228]. Ціни на арт-ринку в ідеалі весь час мають йти угору, проте внаслідок різних причин (дії спекулянтів, перевищення пропозиції над попитом, зміна смаків) ціни на твори окремих митців на вторинному ринку, зокрема на аукціонах, всупереч ефекту храповика можуть знизитися. Проте незалежно від того, чи ринок художника перебуває на підйомі, чи на спаді, питання встановлення ціни, адекватної для робіт конкретного митця за поточних обставин, незмінно залишається актуальним.

Не зайвим буде згадати працю сучасного нідерландського науковця Олафа Вельтуса «Тлумачення цін: Символічні значення цін на ринку сучасного мистецтва», у якій на основі економічного та соціологічного підходів здійснено аналіз ринку сучасного мистецтва, складних способів ціноутворення, обговорення цін та передачі інформації про них. На думку Вельтуса, ціноутворення на арт-ринку теж є своєрідним мистецтвом, яке враховує як економічні фактори (попит і пропозицію), так і соціологічні – культурний капітал і символічну цінність [8, с. 116]. Останні формуються такими суб’єктивними чинниками як репутація художника, рідкість і якість творів, престиж місця продажу, думка арт-дилерів, колекціонерів і критиків. Крім того, такі соціокультурні фактори як стать, громадянство і етнічна приналежність художника теж можуть впливати на сприйняття його творів, їхню цінність і затребуваність на ринку.

Олаф Вельтус також досліджує функції посередників, таких як галереї (арт-дилери) і аукціонні будинки, які відіграють провідну, надзвичайно важливу роль у встановленні цін, надаючи інформацію та консультації покупцям і продавцям, супроводжуючи переговори щодо угод, просуваючи художників і твори мистецтва на арт-ринку. Щоб розуміти процес формування цін на мистецтво, важливо провести чітку межу між ціною («price») і ціноутворенням («pricing») – поняттями, які, за словами Вельтуса, деякі дослідники плутають між собою [8, с. 8]. Торгівці предметами мистецтва спираються на різні схеми ціноутворення («pricing scripts»), які слугують «когнітивним гідом» («cognitive manual»), допомагаючи продавцям приймати рішення щодо встановлення ціни на будь-який твір [8, с. 117]. Ціна ніколи не встановлюється спонтанно, завжди враховуються не лише нематеріальні та ірраціональні фактори, а й такі технічні параметри як розмір і техніка твору. Картина більшого формату буде коштувати дорожче, ніж невелика робота того самого художника, а живопис – дорожче від малюнка і т. д.

При цьому Вельтус виділяє дві аномалії ціноутворення, притаманні первинному ринку, на якому дилери (галереї) представляють інтереси художників і здійснюють перший продаж їхніх творів, отримуючи свій відсоток винагороди. Одна з цих економічних аномалій полягає у тому, що дилери намагаються уникнути зниження ціни на співставні твори художника та ігнорують феномен цінової еластичності, максимізуючи не прибуток, а ціну арт-об’єкта, адже зниження ціни буде свідчити про втрату інтересу ринку і до конкретного арт-об’єкта, і до його творця [8, с. 4]. Навіть коли твори художника не користуються високим попитом, професійний дилер на первинному ринку ніколи не знижуватиме їхню ціну. Інша аномалія полягає у прагненні уникнути диференціації цін на однакові за розміром (площею) роботи художника [8, с. 112]. Це означає, що дилери, на відміну від аукціонних домів, не диференціюють ціни ані у відповідності до якості творів, ані у відповідності до попиту, а орієнтуються лише на розмір (площу) картин – більші за розміром мають вищу вартість, ніж менші.

Отже, процес встановлення цін на твори мистецтва є соціальною навичкою, має свою специфіку на первинному і вторинному арт-ринку та залежить від різних показників і факторів. Проте єдиного «рецепту» кількісного вимірювання цих чинників немає.

Існують два основні способи визначення ціни на твори мистецтва, які дозволяють полегшити це завдання:

• Ціноутворення на основі витрат;

• Ціноутворення на основі ринку.

Ціноутворення на основі витрат означає необхідність враховувати години праці художника, вартість необхідних матеріалів, величину витрат на умови (приміщення, інвентар і т. ін.) для створення художнього твору. Як зазначалося вище, стосовно більшості предметів мистецтва витратний метод не працює, оскільки значно більшу роль у формуванні їхньої вартості відіграє ірраціональна, або нематеріальна, складова.

Варіант ціноутворення на основі ринку передбачає дещо складніше визначення вартості твору мистецтва. Даний метод потребує дослідження продажів інших співставних робіт даного художника, місця і часу цих продажів. Співставним вважається твір того самого автора, виконаний в аналогічній техніці, жанрі, стилістиці, у той самий період, що й оцінювана робота, і який був проданий/пропонувався до продажу у тій самій країні на торгівельному майданчику аналогічного рівня (аукціон, галерея, ярмарок) протягом останніх років (бажано – не давніше, як п’ять-шість років).

Проте обставини не завжди дозволяють обрати за співставну картину недавно проданий твір, оскільки продажі співставних робіт художника можуть бути нерегулярними і помітно розбіжними у часі. За умови відсутності інформації про продажі конкретного автора здійснюється аналіз цін на співставні роботи інших митців з тієї самої країни, які належать до того самого художнього напряму або працюють у схожій манері і мають подібний рівень місцевого, національного або міжнародного визнання, що й художник, чий твір оцінюється. Ступінь визнання можна приблизно оцінити за кількістю та характером виставок (персональні, групові), місцем їхнього проведення, присутністю робіт художника у колекціях музеїв відповідного рівня (місцевого, національного, світового), наявністю премій та інших відзнак. З цією метою можна скористатися рейтингом від компанії «Artfacts», який формується на основі оцінки інституційної та міжнародної присутності художників [4].

Однією з часто використовуваних стратегій ціноутворення як для споживачів творів мистецтва, так і для художників є встановлення певної ціни за квадратний сантиметр картини. Підкреслимо, що при використанні цього методу важливо враховувати місце (країна, аукціон, галерея тощо), де продається/купується робота, оскільки це істотно впливає на обчислювану вартість твору мистецтва. Ціноутворення також має відображати репутацію автора, провенанс, цінність твору. Серед робіт того самого художника окремі твори можуть виділятися мистецтвознавцями як особливо цінні і знакові, що впливає на їхню вартість на вторинному ринку. Наприклад, у творчому спадку Клода Моне знаковими стали пейзажі із серій «Стіжки сіна» та «Водяні лілії», у той час як його натюрморти не отримали такої уваги і користуються меншим попитом.

Спосіб квадратного сантиметра за своєю суттю полягає у наступному: визначається вартість одного квадратного сантиметра картини, яку можна вважати подібною (співставною) до оцінюваної і коли відома ціна продажу/пропозиції цієї співставної картини. Вартість одного квадратного сантиметра визначається як ціна проданої картини, яка поділена на її загальну площу в квадратних сантиметрах. Наприклад, якщо співставна картина має розміри 80 х 60 см, тобто її площа дорівнює 4800 кв. см, а ціна її продажу/пропозиції – 600 дол. США, то ціна одного квадратного сантиметра становить 600 / 4800 = 0,125 дол. Тоді орієнтовна вартість оцінюваної картини з розмірами 65 х 45 см, площею 2925 кв. см, становитиме 2925 х 0,125 = 366 дол. (результати заокруглено до долара).

Слід зауважити, що вартість одного квадратного сантиметра картин одного й того ж художника є неоднаковою – вона є більшою для меншої за розмірами (площею) картини і навпаки меншою для більшею за площею картини (правило «площі» S).

Іншим методом визначення вартості оцінюваної картини через вартість співставного твору, ціна продажу/пропозиції якого відома, є спосіб лінійного сантиметра (правило М). Більш докладніше за посиланням.

Наведемо результати застосування обох правил на прикладі обчислення орієнтовної вартості кількох картин Пабло Пікассо та Амедео Модільяні. Усі обрані твори Пабло Пікассо виконані олією на полотні, датовані 1932-м роком, належать до сюрреалістичного періоду у творчості художника і зображають його відому музу Марі-Терез Вальтер. Саме її портрети, виконані у 1932 р., сьогодні найвище цінуються у доробку Пікассо. За співставну було обрано картину «Жінка, що сидить біля вікна (Марі-Терез)» розміром 146 х 114 см, яку у 2018 р. було продано на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку за 103 410 000 дол. Три інші картини Пабло Пікассо, обрані нами для оцінки, було продано у період з 2018 до 2023 р. на аукціонах «Сотбіс» та «Крістіс». Поглянемо, як розрахункова вартість оцінюваних картин, обчислена за правилами S та М, відрізняється від фактичної аукціонної ціни продажу.

Для оцінки живопису Амедео Модільяні були обрані портрети жінок в одязі, які утворюють у спадку художника окрему категорію (дві інші популярні групи живописних робіт Модільяні, – оголена жіноча натура, яка коштує дорожче і з’являється на ринку значно рідше, та чоловічі портрети). За співставну картину узято портрет «Луня Чеховська у чорній сукні» (1919), розміром 92,4 х 60 см, проданий у 2019 р. на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку за 25 245 000 дол. Три оцінювані жіночі портрети були продані на аукціонах «Крістіс» і «Сотбіс» протягом 2022-2025 рр.

Звичайно, як правило S, так і правило М є наближеними способами визначення ціни картини через ціну співставного твору. Це пов’язано з тим, що дані методи не враховують такі фактори як інфляція, поточна економічна ситуація, провенанс, стан твору (наявність пошкоджень і реставраційних втручань), думки мистецтвознавців та ін. Колір також може справити вплив на вартість роботи: якщо для художника характерний яскравий колорит, за який його цінують колекціонери, то його картини у похмурій сірій або коричневій гамі на аукціонах часто отримують нижчу оцінку. Така ситуація спостерігається на ринку картин Пікассо – картини, у яких переважають червоний, синій, зелений, жовтий, користуються найвищим попитом, а твори того самого періоду, жанру і розміру, але у стриманих кольорах, продаються дешевше.

Отже, кожен художник має характерну ціну квадратного сантиметра чи лінійного сантиметра його картин, а на вторинному ринку зрілих і відомих митців ціни можуть диференціюватися залежно від періоду, серії, жанру.

Запропоновані правила розрахунку вартості на основі способу квадратного та лінійного сантиметра можуть бути застосовані професійними продавцями творів мистецтва (арт-дилерами, аукціонними фахівцями), колекціонерами та самими художниками. Стовідсоткова точність таких розрахунків не досягається, але користуючись наведеними формулами, можна визначити орієнтовну вартість оцінюваних картин, маючи на увазі, що згадані вище матеріальні та нематеріальні складові вартості вносять свої корективи у бік зростання або зменшення ціни.

Список використаних джерел:

1. Індутний В.В. Оцінка культурних цінностей: Підручник. Київ: КНТЕУ, 2016. 880 с.

2. Ляшенко Н. Є. Оціночна вартість творів образотворчого мистецтва сучасних митців як основа визначення вартості проектів придбання об’єктів колекціонування. Управління проектами та розвиток виробництва, 2014, № 4 (52). С. 12-18.

3. Тамойкин Д. М., Тамойкин М. Ю. Опыт практического пользования Методом ТЭС по оценке антиквариата в качестве единого международного стандарта. // НП СМАО Оценочная деятельность. – Бюллетень Некоммерческого Партнерства «Саморегулируемая межрегиональная ассоциация оценщиков». – 2006 г., №3. С. 51-62.

4. Artist Ranking. Artfacts

5. McAndrew C. The Art Basel and UBS Art Market Report 2025 by Arts Economics. Basel : Art Basel and UBS, 2025. 265 p.

6. Thompson D. The $12 Million Stuffed Shark: The Curious Economics of Contemporary Art. New York : Palgrave Macmillan, 2008. 272 p.

7. Veblen T. The Theory of the Leisure Class. The Project Gutenberg

8. Velthuis O. Talking Prices: Symbolic Meanings of Prices on the Market for Contemporary Art. Princeton : Princeton University Press, 2007. 280 p.

Автори: Степан МАКСИМОВ, Олена РАДАЄВА