 |
 |
 |
|
ДАФЕН – НАЙЖИВОПИСНІШЕ СЕЛО
28 липня 2025 року
Дафен — село художників-копіїстів у Китаї, що стало найбільшим у світі центром масового виробництва картин. З 1990-х років місцеві мешканці під керівництвом підприємця Хуана Цзяна почали виготовляти копії відомих творів мистецтва, зокрема Ван Гога, Леонардо да Вінчі, Воргола. У 2010-х роках понад половина олійного живопису на світовому ринку походила з Дафена. Село, забудоване майстернями-хатами, забезпечувало продукцією готелі та ресторани, а зараз дедалі більше художників прагнуть створювати власні оригінальні роботи. Дафен відомий також гігантською копією «Мони Лізи» і вважається символом поєднання ремісництва та масового мистецтва.
У середині 2010-х рр. майже 60 % всього олійного живопису, який продавався на світовому арт-ринку, походило аж ніяк не з майстерень богемних митців Нью-Йорку, Лондона чи Парижа, а з китайського села Дафен, де працює кілька тисяч майстрів, які безперервно випускають у світ копії картин всесвітньо відомих художників на будь-який смак. Значна частина мешканців Дафена, розташованого у передмісті величезного мегаполіса Шеньчжень, зовсім не збиралася присвятити своє життя живопису, доки у 1989 р. у їхніх краях не з’явився гонконзький підприємливий художник на ім’я Хуан Цзян, який вирішив організувати великий бізнес на копіюванні видатних зразків західного мистецтва.
Копії картин Вінсента ван Гога у Дафені. Фото: © Amy Allen
На початку 90-х на Цзяна працювало лише двадцять приїжджих професійних художників, але виробництво стрімко зростало – живописні копії з Дафена почав продавати світовий гігант роздрібної торгівлі, мережа гіпермаркетів «Волмарт». Аби мати змогу протягом кількох тижнів виготовляти десятки тисяч картин, підприємець почав навчати малюванню місцевих мешканців. Таким чином, чимало дафенців ніколи не вивчали мистецтво у вищих навчальних закладах, а найстарші з мешканців села навіть не завжди мають середню шкільну освіту, проте усі вони освоїли різні техніки олійного живопису, зовсім не характерного для традиційної китайської культури, і тепер передають свої вміння нащадкам. У 2015 р. у Дафені налічувалося вже 10 тисяч художників, а річний оборот від продажу копій, головним чином на ринках Європи та США, становив 630 млн дол. Основні покупці цієї продукції – численні готелі та ресторани, яким потрібен бюджетний, але солідний на вигляд декор.
Кадр з фільму «Китайські ван гоги». Зображення: © Century Image Media
Може скластися враження, що Дафен – це типове китайське фабричне виробництво з великим цехом, у якому картини виготовляються конвеєрним способом, але насправді село олійного живопису, як його офіційно називають у Китаї, виглядає зовсім інакше: це крихітне поселення площею близько 0,5 км кв., забудоване звичайними багатоповерхівками, де кожна квартира – це одночасно художня майстерня й житло, а картини сохнуть на балконах поруч із білизною. Науковці з Каліфорнійського університету, які приїздили до Дафена, зацікавившись цим феноменом, відзначали, що типова бригада художників складається переважно максимум з трьох осіб, а чимало майстрів надає перевагу індивідуальній роботі. Щоб виконати велике замовлення, протягом дня художник в середньому має створити 8-10 копій, хоча кожен працює у власному ритмі: хтось здатен видати за день кілька десятків «шедеврів», інші – лише два-три.
Асортимент однієї з галерей у Дафені. Фото: randomwire через Flickr, ліцензія CC BY-NC-SA 2.0
Дафенські художники пропонують тисячі сюжетів – від «Мони Лізи» Леонардо да Вінчі до «Мерилін» Енді Воргола, від кітчевих сентиментальних оголених до портретів діячів китайської компартії. Але бестселером є копії картин Вінсента ван Гога – недаремно й самих дафенців називають «китайськими ван гогами». У 2024 р. робота середнього розміру могла коштувати 80-200 дол. залежно від того, наскільки точно, не пошкодувавши фарби, майстер відтворив яскраво виражену фактуру мазків славетного нідерландського митця. Та не всі майстри задовольняються механічним копіюванням: один з художників на ім’я Чжао Сяоюн, який упродовж двадцяти років разом з кількома членами своєї родини виготовив понад 100 тис. копій «Соняхів», «Зоряних ночей» та інших знакових картин, одного дня не витримав одноманітності і у 2018 р. вирушив до Франції та Нідерландів, аби на власні очі побачити справжні твори Ван Гога. Повернувшись додому, під враженням від подорожі Чжан вперше в житті написав власну оригінальну картину.
Кадр з фільму «Китайські ван гоги». Зображення: © Century Image Media
Після піку популярності всередині 2010-х попит на дафенську продукцію у Європі та США почав спадати: серйозним конкурентом живопису став друк на полотні, згодом до подальшого скорочення продажів за кордоном призвела пандемія. Сьогодні Дафен орієнтується передусім на внутрішній ринок, ставши головним постачальником картин для китайського готельного бізнесу, а дафенці дедалі частіше пробують свої сили у створенні оригінальних робіт, які можуть коштувати у кілька разів дорожче, ніж копія, до того ж статус самостійного художника у соціальній ієрархії значно вищий, ніж копіїста. Держава підтримує прагнення митців до оригінальності: у 2004 р. було засновано Асоціацію художньої промисловості села олійного живопису Дафен, яка просуває твори місцевих художників на великих ярмарках, з 2012 р. проводиться Національна молодіжна виставка живопису та Національний конкурс Дафена. Проте копії досі залишаються головною візитівкою села. До речі, дафенці встановили світовий рекорд, створивши найбільшу у світі копію «Мони Лізи» для павільйону Шеньчженя на всесвітній виставці «Експо 2010» у Шанхаї: над величезним поліптихом із 999 фрагментів, загальною висотою 7 м та довжиною 43 м, працювали понад 500 майстрів, а робота отримала назву «Дафен Ліза».
«Дафен Ліза» на виставці «Експо 2010» у Шанхаї. Фото: © Eddie Duan через Flickr
Суто зовнішньо копії з Дафена мало чим відрізняються від робіт тих художників, яких називають апропріаторами. Прихильники апропріації свідомо копіюють цілі твори або запозичують окремі мотиви в інших авторів, часто надихаючись філософією постмодернізму, зокрема ідеєю відомого французького мислителя Жиля Дельоза, що повторення – це вже цілком новий твір. Наприклад, одна з піонерів апропріації, американська художниця Елейн Стюртевант протягом життя створила чимало повторів робіт Енді Воргола, Джаспера Джонса та ін. Непосвячений, а, може, навіть і посвячений глядач легко може сплутати картини Стюртевант із творами згаданих художників, так само, як і копії, виготовлені у Дафені. Найпомітніша різниця – у ціннику: знакові роботи Воргола на зразок картин із серії «Квіти» можуть коштувати десятки мільйонів доларів, повтор під назвою «Квіти Воргола» від Стюртевант – близько одного мільйона, а схожа копія з Дафена – сотню-дві доларів. Можна згадати й найдорожчого живого митця світу та «короля кітчу» Джеффа Кунса, усі твори якого виконують асистенти – фактично, такі самі безіменні ремісники, як і дафенці. Зокрема серія живопису Кунса під назвою «Куля споглядання» («Gazing Ball») – це виготовлені його помічниками копії картин Леонардо да Вінчі, Рубенса, Тіціана, Мане, Ван Гога та інших, з тією особливістю, що до кожного з цих повторів причеплена маленька поличка із синьою дзеркальною кулею, у якій можна побачити своє відображення. На престижних аукціонних торгах сьогодні ці витвори можуть коштувати близько мільйона доларів. Отож, різниця між мистецтвом елітарним, яке не цурається копіювання і використання ремісницької праці, та мистецтвом масовим часом полягає не так у характері самої роботи, як статусі художника, його продавців і покупців, у концептуальному обґрунтуванні твору та, звісно, в ціні.
Список використаних джерел:
1. Allen A. Oil painting «village» in Dafen, Shenzhen, China. 2024. Palate & Palette. Nov. 14
2. Arnold F. The World’s Art Factory Is in Jeopardy. Artsy. 2017. Jun. 23
Автори: Степан МАКСИМОВ, Олена РАДАЄВА
|
