 |
 |
 |
|
ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА В УКРАЇНІ: ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ТА МАЙНОВІ ПРАВА
11 вересня 2025 року
Стаття присвячена дослідженню сучасного стану захисту авторського права в Україні відповідно до Закону «Про авторське право і суміжні права». Розглядаються поняття та коло суб’єктів і об’єктів авторського права, умови його виникнення, а також перелік творів, що підлягають і не підлягають охороні. Детально проаналізовано особисті немайнові права автора, які є довічними та невідчужуваними, і майнові права, що можуть передаватися іншим особам та мають обмежений строк дії (70 років після смерті автора). Окреслено особливості розпорядження майновими правами через трудові договори, ліцензії та інші правочини, а також підкреслено відмінність між правом власності на матеріальний носій твору та майновими авторськими правами. У роботі наведено приклади судової практики щодо порушення авторських прав та наголошено на змінах у сфері вільного використання творів після прийняття нового законодавства.
Значна частина творів, чи то образотворчого мистецтва, чи літератури, науки, кіно, музики тощо, з якими усім доводилося зустрічатися у своєму житті, перебуває під захистом авторського права, що накладає на їхніх споживачів певні обмеження у використанні та необхідність враховувати інтереси авторів або ж їхніх спадкоємців та правонаступників. У даній статті ми розглянемо кілька питань, важливих як для самих авторів, так і користувачів їхніх творів: поняття авторського права, його суб’єкти та об’єкти, сутність особистих немайнових та майнових авторських прав, розпоряджання майновими правами на об’єкт авторського права, строк їхньої чинності, а також принципову відмінність майнових прав та права власності на твір.
1. Поняття авторського права, його суб’єкти та об’єкти.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері захисту об’єктів авторського права в Україні, є Закон «Про авторське право і суміжні права» від 01 грудня 2022 р. № 2811-IX (далі – Закон) [5]. Закон визначає авторські права як сукупність особистих немайнових та майнових прав суб’єктів авторського права. Сутність та перелік даних прав, які є ключовим питанням і порушення яких може мати вагомі наслідки, буде детальніше розглянуто у наступному підрозділі. Похідними від авторського права є суміжні права, які захищають інтереси виконавців, виробників фонограм, відеограм, програм мовлення, а також осіб, які розповсюджують захищені авторським правом твори, але самі не є їхніми творцями.
Суб’єкт авторського права та автор – поняття схожі, проте перше є ширшим за своїм обсягом і включає в себе автора як первинного суб’єкта авторського права, а також ряд інших осіб – спадкоємців і правонаступників, які за договором або законом можуть стати набувачами майнових авторських прав. Автором є фізична особа, яка своєю творчою діяльністю створила твір (авторів твору може бути й декілька). Твором є оригінальне інтелектуальне творіння у сфері науки, літератури, мистецтва тощо, виражене в об’єктивній формі. Отже, аби бути захищеним авторським правом, твір повинен мати дві обов’язкові характеристики: бути оригінальним та вираженим в об’єктивній, або наочній, формі – письмовій, речовій, цифровій. Оригінальність передбачає, що твір є результатом власної творчої діяльності та відображає прийняті автором творчі рішення. У зв’язку з цим контент, повністю згенерований штучним інтелектом, згідно чинного законодавства не підпадає під захист авторським правом. Ті ж твори, які задовольняють двом зазначеним вимогам, Закон захищає незалежно від ступеня їхньої завершеності, призначення, жанру, обсягу, способу вираження, факту оприлюднення, кваліфікації автора, його віку і дієздатності.
Авторське право виникає за фактом появи твору і не потребує обов’язкової реєстрації. За бажанням автор може отримати Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір, звернувшись до державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ), яка є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує дотримання і реалізацію норм законодавства у сфері інтелектуальної власності [1].
У ст. 6 Закону наведено значний, проте не вичерпний, перелік об’єктів авторського права:
Не охороняються авторським правом відповідно до ст. 8 Закону наступні об’єкти:
До останньої категорії зокрема належать фото на документи, проте у багатьох інших випадках довести, що фотографія не відповідає критеріям оригінальності, тобто не є результатом творчості, може бути непросто, оскільки чітких критеріїв у Законі не наведено. Крім того, у 2010 р. пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України було введено презумпцію оригінальності (твір вважається оригінальним, доки не доведено протилежне), на яку відтоді посилаються українські суди [6].
Авторське право також не поширюється на ідеї, теорії, принципи, технології, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони у творі виражені, описані, пояснені, проілюстровані. Отже, об’єктами авторського права є лише конкретні твори, але не абстрактні ідеї, техніка, стилістика тощо, виражені і застосовані у них.
2. Особисті немайнові та майнові авторські права. Строк чинності майнових прав на об’єкт авторського права
Тепер перейдемо до важливого питання сутності особистих немайнових та майнових прав автора, які сукупно становлять авторське право. Особисті немайнові права автора, як і решта особистих немайнових прав людини (право на життя, охорону здоров’я, на свободу та особисту недоторканність, свободу творчості та ін.), зберігаються за фізичною особою довічно – бути позбавленим особистих цих прав, відмовитися від них або відчужити на користь іншої особи неможливо (ст. 269 Цивільного кодексу України) [8]. Особисті немайнові права автора залишаються невід’ємною частиною його особистості назавжди, незалежно від факту його смерті і не можуть бути переданими у спадок, проте спадкоємці автора мають право захищати його особисті немайнові права.
До немайнових прав автора згідно ст. 11 Закону належать:
Майнові авторські права, на відміну від особистих немайнових прав, можуть бути відчужені і передані іншим особам на підставі закону або правочину. До таких прав належать право використовувати твір будь-яким способом (способами) та виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами (ст. 12 Закону). Способами використання твору є:
Перелік не є вичерпним, оскільки автор може передбачити інші способи використання, заборонені без його згоди. Втішною новиною є те, що статтями 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28 Закону передбачені випадки вільного використання творів без потреби отримувати дозвіл суб’єкта авторського права і сплачувати винагороду за користування. Проте ця тема потребує окремої детальної розмови.
Строк чинності майнових авторських прав є обмеженим. Згідно ст. 31 Закону даний строк спливає через 70 років по смерті автора, відлік яких починається з 1 січня року, наступного після смерті. Для об’єктів авторського права, створених у співавторстві, – через 70 років, відлік яких починається з 1 січня року, наступного після смерті останнього зі співавторів. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонім, за умови, що особу автора не було розкрито, чинність майнових прав спливає через 70 років, відлік яких ведеться з 1 січня року, наступного за тим, у якому твір було оприлюднено. По завершенні строку чинності майнових прав твір переходить у суспільне надбання, що дозволяє вільно і безоплатно використовувати його будь-якій особі, проте обов’язок дотримуватися особистих немайнових прав автора (правильно зазначати його ім’я чи псевдонім, назву твору) залишається в силі.
Наведемо кілька випадків порушення майнових прав автора з вітчизняної практики. Так, у 2016 р. представники відомої художниці Євгенії Гапчинської подали позов до львівського підприємця, який здійснював торгівлю сувенірною продукцією (магнітиками), на якій були відтворені копії картин мисткині. Протягом лютого 2016 р. було зафіксовано дохід торгівця від продажу кількох одиниць такої продукції, який склав лише 240 грн., проте за порушення авторських прав підприємцеві довелося сплатити компенсацію у розмірі 101,5 тис. грн. [7]. Того ж року було зафіксовано ще одне порушення авторських прав Є. Гапчинської: в одному з випусків періодичного видання «Українська вишиванка» було опубліковано схему вишивки, розроблену на основі зображення однієї з картин художниці, випуск журналу реалізовано у відділенні «Укрпошти» у м. Рівне. У 2017 р. Рівненський суд відхилив позов, дійшовши висновку, що ілюстрація у журналі була використана з освітньою метою – навчання вишиванню, проте рішенням Апеляційного суду було визнано неправомірну переробку твору і задоволено усі вимоги позивачки: з видавця журналу стягнуто 63,8 тис. грн., з постачальника – 14,5 тис. грн., з відділення «Укрпошти» – 58 тис. грн. [3].
Зауважимо, що вільне використання творів образотворчого мистецтва і літератури у друкованих виданнях з освітньою метою дозволялося згідно норм Закону «Про авторське право і суміжні права» № 3792-ХІІ від 23 грудня 1993 р., який втратив чинність 1 січня 2023 р. Проте новий Закон скасував право вільного використання цих матеріалів у друкованій продукції навчального характеру, а також виключив видавців з кола осіб, які можуть вільно використовувати згадані твори в електронних (цифрових) навчальних виданнях [4]. Тепер видавці підручників та іншої навчальної літератури мають нести додаткові витрати на оплату винагороди суб’єктам авторських прав, що суттєво позначається на собівартості таких видань; підручники в електронному форматі так само опиняються поза законом, якщо у них без дозволу та виплати авторської винагороди використано матеріали, захищені авторським правом [4]. Альтернатива – використовувати твори, які перейшли у суспільне надбання.
Наведемо ще один приклад порушення авторських прав, який цього разу полягає у публічному показі оригіналів творів. Згідно ст. 24 Закону без дозволу суб’єкта авторського права і без сплати на його користь винагороди експонувати оригінали творів можуть винятково музеї, у яких ці оригінали зберігаються. Тож колекціонери, арт-галереї, інші фізичні і юридичні особи не можуть влаштовувати виставки творів мистецтва без згоди їхніх авторів (або спадкоємців чи правонаступників), доки не мине строк чинності майнових прав на твори. Всупереч цій нормі восени 2022 р. російські колекціонери Ігор Цуканов та Марат Гельман планували представити на виставці у Лондоні роботи сучасних українських художників зі своїх колекцій, попередньо не отримавши дозволу [10]. Через обурення українських культурних діячів виставку скасували.
3. Розпоряджання майновими авторськими правами. Право власності та майнові права на твір
Передача автором (або іншим суб’єктом авторського права) майнових прав на твір у розпоряджання іншим особам можлива на підставі наступних правочинів (ст. 48 Закону):
Твір, виконаний автором за трудовим договором (контрактом), є так званим службовим твором (ст. 14 Закону). Майнові права на службовий твір у повному обсязі переходять до роботодавця з моменту створення працівником такого твору, якщо інше не передбачено договором чи законом. Роботодавець має право залучити до роботи над твором іншу особу, доручивши їй завершення незакінченої роботи або внести певні зміни, супроводивши твір додатковими матеріалами (ілюстраціями, передмовою, коментарями тощо), але за умови, що інше не передбачено законом, трудовим договором або іншим договором щодо майнових прав на службовий твір. Особисті немайнові права автора, як і в усіх інших випадках, є невідчужуваними і належать працівнику, який створив твір.
Майнові права на твір, створений за договором замовлення, у повному обсязі переходять до юридичної або фізичної особи-замовника, якщо інше не передбачено договором або законом (ст. 15 Закону). Винятком є твори образотворчого мистецтва (тільки якщо такий твір не є частиною комп’ютерної програми), майнові права на які залишаються за автором. До виконаного за замовленням твору замовник так само, як і роботодавець, має право вносити зміни, якщо заборона таких втручань не зазначена у договорі.
За ліцензійним договором, згідно ст. 50 Закону, одна сторона (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов’язується вносити плату (роялті) за використання об’єкта, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, ліцензіар надає дозвіл (ліцензію) на використання об’єкта авторського права на певних умовах, визначених за згодою сторін.
У ст. 1108 Цивільного кодексу України наведено три основні види ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності: виключну, одиничну та невиключну. Виключна ліцензія видається ліцензіаром лише одному ліцензіату, а сам ліцензіар зобов’язується не надавати нікому іншому, включно із собою, права на використання твору у сфері, обмеженій даною ліцензією. В ліцензіата у даному випадку немає жодного конкурента. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром аналогічного дозволу іншим особам, проте самого ліцензіара не обмежує у використанні твору у сфері, зазначеній у даній ліцензії. У цьому разі в ліцензіата є лише один конкурент – ліцензіар. Невиключна ліцензія дозволяє використовувати твір ліцензіару і надавати такий дозвіл іншим особам. Залежно від умов та підстав видачі існує низка інших ліцензій, але детальний аналіз укладання ліцензійних договорів не є предметом даного огляду.
Публічна ліцензія надає можливість автору дозволити використання свого твору на визначених умовах необмеженій кількості осіб без потреби укладати ліцензійний договір. Згідно ст. 51 Закону публічна ліцензія видається шляхом оприлюднення її умов разом з наданням можливості дистанційного ознайомлення з відповідним об’єктом авторського права або об’єктом суміжних прав необмеженому колу осіб з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Простими словами, оприлюднення твору в мережі Інтернет із вказаними умовами використання. З цією метою автор може обрати одну з вільних ліцензій, розроблених некомерційною організацією «Creative Commons» [9]. Якщо ж автор бажає заборонити будь-яке використання твору без дозволу, поряд з іменем (псевдонімом), назвою твору та роком створення розміщується знак захисту авторського права – літера «с» у колі (©) [2].
На відміну від ліцензійних договорів, які передбачають надання прав на тимчасове використання об’єкта авторського права на певних умовах, договір про передання (відчуження) майнових прав на об’єкт авторського права відчужує визначений обсяг майнових прав на користь набувача на постійній основі. Але в усіх випадках строк чинності договорів не може перевищувати строк дії захисту майнових авторських прав (70 років по смерті автора/останнього співавтора або 70 років після оприлюднення твору, якщо такий створено анонімом або під псевдонімом і особу автора не розкрито).
Усі правочини щодо розпоряджання майновими правами на об’єкти авторського права передбачають письмову або електронну форму (усна форма допускається лише для договору про використання твору в періодичних виданнях) з обов’язковим зазначенням суми винагороди, крім того, положення договору не мають жодним чином обмежувати право творця на створення інших об’єктів. У разі недотримання хоча б однієї з цих умов угода є нікчемною (ст. 48 Закону). Державна реєстрація згаданих договорів є добровільною і за бажання будь-якої зі сторін може бути здійснена у державній організації УКРНОІВІ.
Перехід майнових прав на твір у порядку спадкування згідно ст. 32 Закону передбачає, що спадкоємець за законом набуває усі майнові права на твір разом із правом на отримання справедливої винагороди за будь-яке використання твору. У разі наявності декількох спадкоємців відповідної черги майнові права на твір набуваються ними у повному складі спільно, разом з правом на одержання передбаченої законом справедливої винагороди за використання твору у рівних частках, якщо в договорі між такими спадкоємцями не зазначено інше. Те саме стосується і успадкування твору за заповітом, якщо у заповіті не зазначено інші умови розподілу майнових прав. За умов, коли майнові права на твір належать кільком повноправним спадкоємцям, у подальшому використання твору потребуватиме отримання згоди кожного співвласника.
Важливо відзначити, що право власності на твір як на річ та майнові права на твір як об’єкт авторського права – це зовсім різні категорії. Згідно до ст. 10 Закону, авторське право і право власності на матеріальний, електронний (цифровий) об’єкт, в якому втілено (зафіксовано) твір, не залежать одне від одного, а відчуження матеріального, електронного (цифрового) об’єкта, в якому втілено (зафіксовано) твір, не означає передання (відчуження) майнових прав на твір і навпаки. Розглянемо як приклад придбання картини сучасного художника. За договором купівлі-продажу, незалежно від того, чи укладений він в усній, чи письмовій формі, покупець картини набуває лише право власності, що дозволяє йому володіти картиною, подарувати її, передати у спадок чи продати іншій особі, оскільки автор не має права заборонити повторний продаж оригіналу твору. Проте майнові права на картину як об’єкт авторського права залишаються за автором, який має право отримувати винагороду за використання твору або перешкоджати його використанню. Як було показано вище на прикладі зі скасованою виставкою у Лондоні, володіння предметами мистецтва не дає колекціонерам автоматично право на використання творів у різні способи, наведені у ст. 12 Закону. У разі, якщо художник бажає надати покупцеві картини можливість розпоряджатися майновими права на твір, між сторонами має бути укладено окремий договір: ліцензійний, якщо автор бажає надати таке право тимчасово, або договір про передання (відчуження) майнових прав, якщо художник в обмін на певну винагороду готовий передати визначений обсяг майнових прав на твір на користь набувача остаточно.
Список використаних джерел:
1. Державна система охорони прав інтелектуальної власності
3. Кісіль Н. Захист авторських прав у судовому порядку. 2023. 25 лютого. Наталія Кісіль
4. Коноваленко В. Новий закон про авторське право: як впливає на освітній процес? Юридична газета
6. Томаров І. Оригінальність фотографії у судовій практиці. 2017. 4 серпня. Legal Shift
8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV / Верховна Рада України
9. Choose a License for Your Work. Creative Commons
Автори: Степан МАКСИМОВ, Олена РАДАЄВА
|
