МЕНЮ
ПЕРСПЕКТИВА
КУРС ВАЛЮТ
ОПИТУВАННЯ
КОНТАКТИ
PDF Друк e-mail

БЛУКАЮЧА ЗАГРОЗА: ПРО ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ БАЗИ ДЛЯ НАРАХУВАННЯ ПДВ

В ЧАСТИНІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗВИЧАЙНОЇ ЦІНИ

 

01 квітня 2017 року

 

Як не дивно, активний розвиток підприємництва продовжує зазнавати обмежень завдяки переходам за межі розумних сумнівів контролюючими органами. Врахування вимог щодо питання визначення бази для нарахування ПДВ в частині застосування звичайної ціни, ніколи не втратить актуальність, оскільки детальний алгоритм чи методика «звичайного» ціноутворення відсутні, а діяльність щодо її відображення здійснюється за принципом «спустивши рукава». Предметним обговоренням цієї статті стало продовження перетворення чи не кожного суттєвого податкового спору стосовно використання звичайних цін на кримінальне провадження із чиненням відповідного тиску на бізнес.

 

 

Blukayucha-zahroza-Pro-pytannya-vyznachennya-bazy-dlya-narakhuvannya-PDV-v-chastyni-zastosuvannya-zvychaynoyi-tsiny-01

 

 

Поточні тенденції продовжують свідчити, що використання невірного застосування правил «звичайних цін» суб’єктами господарювання часто призводить до використання податковими органами на власну користь, зокрема використання «доісторичних актів» періоду 2010-2011 років податкової перевірки господарських правовідносин та, як наслідок, відкриття кримінального провадження або приєднання до вже існуючого в порядку ст.217 КПК України.

 

За результатами аналізу даних із єдиного реєстру судових рішень, а також практики, що склалася, зокрема судової, до цих пір продовжуються прийняття вироків за ст.212 КК України та розгляд кримінальних справ за доісторичними актами перевірок, складених податковими органами на підставі норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Із останніх рішень, внесених до єдиного реєстру судових рішень, як із негативними (справа №208/5224/13-к) так і позитивними наслідками для платника податку (справа №761/34659/13-к, справа №320/9710/14-к).

 

 

ВІДСУТНІСТЬ МЕТОДИКИ ТА ПОВ’ЯЗАНІ ПИТАННЯ

 

Податківці обґрунтовують це тим, що діюче податкове законодавство встановлює лише загальні норми, які наведені у підпунктах 14.1.71 та 14.1.219 статті 14 Податкового кодексу України, якими встановлено, що звичайною ціною вважається ціна товарів, робіт чи послуг, визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Ринкова ціна – ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі. Обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

 

Додатково підкреслюється, що згідно із загальними правилами нарахування ПДВ, які наведені у статті 188 Податкового кодексу, якщо платник ПДВ продаватиме покупні товари, то ПДВ має нараховуватися на їх договірну вартість, при цьому база оподаткування не може бути нижчою за ціну їх придбання. Якщо ж продаються самостійно виготовлені товари чи послуги, то база для нарахування ПДВ не може бути нижчою за звичайні ціни, які склалися на момент постачання аналогічних активів.

 

 

ОБОВ’ЯЗОК ДОВЕДЕННЯ РІВНЯ ЗВИЧАЙНИХ ЦІН

 

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі-продажу укладається між платником податку і пов’язаною особою.

 

Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

 

Така позиція щодо отримання інформації від уповноважених державних органів чітко окреслена в постанові ВСУ від 07 листопада 2011 року у справі за №21-32а11 та із врахуванням певного проміжку часу в якості прикладу наведемо підтвердження такої ж позиції вже в ухвалі ВАСУ від 17 березня 2015 року №К/800/65280/14.

 

Як видно, в практичному розрізі крізь досить великий проміжок часу, позиція ВАСУ залишається не змінною.

 

 

ВИПАДКИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗВИЧАЙНОЇ ЦІНИ

 

Ще в 2010 році, Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі №1112/11/13-10 зазначав, що однією з проблем, яка пов’язана із застосуванням норм чинного законодавства про звичайні ціни, є правомірність використання звичайних цін для визначення податкових зобов’язань платників податків за відсутності встановленої законом методики визначення податкових зобов’язань за непрямими методами.

 

Натомість алгоритм та практика визначення звичайної ціни досить змінилась після прийнятого Податкового кодексу, особливо внесених подальших змін Законом №408 від 01.09.2013 року.

 

Саме з цього часу відповідно до п.п.14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) «звичайна ціна» – ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

 

В якості підтвердження викладеного вище, можливо використати твердження постанови ВАСУ від 19 березня 2012 року у справі №К-6778/08, що «з огляду на те, що відповідачем не було представлено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток з підстав реалізації продукції нерезидентам за цінами нижче звичайних є помилковими».

 

Застосування такого важелю впливу на бізнес як звичайні ціни, на практиці викликало більше запитань ніж відповідей: у податківців – як застосовувати непрямі методи визначення звичайних цін, у платників податків – якими засобами захищатися, а у суддів – як застосовувати норми, які не мають детальної регламентації в законодавстві.

 

Ризики виникнення непорозумінь з податківцями в ході визначення бази для нарахування ПДВ в частині визначення звичайної ціни з 01.01.2016 року зросли в рази.

 

Так ціна, що встановлюється в поточному році в конкретних зобов’язаннях і є ринковою (звичайною ціною) для суб’єкта господарювання, а через рік під час перевірки податківці вирішать, що ціна на Ваші товари/послуги нижча від звичайної і вимагатимуть донарахувати податкові зобов’язання, і випадки наведені на початку статті знову стануть актуальними через певний час (3-5 років) вже в рамках кримінального провадження за ст.212 КК України.

 

 

ДІЄВІ ЗАХОДИ

 

Загалом в основу вироків, що стосуються окресленої категорії кримінальних справ прийнятих за останній квартал 2016 року, в основу були покладені результати проведених  судово-економічних експертиз (справи №643/15270/13-к, №759/7381/16-к, №208/5224/13-к), що свідчить про однобокість судового слідства, а також недостатньо активну позицію захисту.

 

Саме тому, слід звернути особливу увагу на захист від подібних посягань, що полягає в здійсненні превентивних дій, які перш за все мають фіксувати на момент виконання операцій (поставка товарів, надання послуг), згідно укладених господарських зобов’язань відповідала рівню звичайних цін, зокрема:

 

Звітні дані

 

Для уникнення негативних наслідків у вигляді донарахувань податкових зобов’язань з ПДВ та фінансових санкцій під час податкових перевірок, платникам податків доцільно періодично проводити маркетингові дослідження, та документувати їх результати, в яких має бути чітко зафіксовано, що на момент поставки ціна на власні товари чи послуги відповідала рівню звичайних цін, враховуючі аналогічні за характеристиками активи, умови та час постачання і фіксували, що ціна на наш товар/послугу відповідає звичайній ціні (ринковій ціні). Для цього можна отримувати прайси на товари/послуги від конкурентів чи від спеціалізованих видань та організацій, тощо.

 

Незалежна оцінка

 

Ще одним варіантом мінімізації є проведення незалежної оцінки. Наявна оцінка щодо здійснених господарських операцій незалежно від географії ринку надання послуг, поставки товарів, що надається у вигляді оціночних звітів та інших форм, передбачених Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», зменшить ризики направлення до суду обвинувального акта, оскільки слідчим необхідно буде спростувати наявні дані, підтверджені професійним оцінювачем.

 

Розробка внутрішньої документації

 

Для максимального убезпечення своїх договірних цін на товари/послуги варто розробити на підприємстві власну цінову політику (накази про маркетингову стратегію, про надання знижок постійним клієнтам тощо).

 

Крім того, до початку здійснення окремих специфічних або нетипових господарських операцій усунути майбутні негативні наслідки за допомогою розширених консультацій, отримати які можна звернувшись до фахівців Всеукраїнської Асоціації Фахівців Оцінки.

 

В цілому слід констатувати, що на даний час, серед подібного виду питань не може бути вичерпного переліку документів, що підтверджують правильність ведення господарських операцій, оскільки зайвих доказів не буває.

 

Наразі збільшується також і частка вирішення податкових спорів на користь платника податків. В статті 4.1 ПК України закріплено презумпцію правомірності рішень платника податку, а пріоритет правомірності рішення залишається за платником податків.

 

Підстави, на яких ДФСУ вирішила, що контролюючі органи самостійно здійснюють доведення рівня звичайних цін за відсутності методології, залишаються і на даний час в певній мірі своєрідною «загадкою», однак, такий підхід є явним порушенням ч.2 ст.19 Конституції України.

 

Платники податків, мають цілий спектр можливостей для захисту власних інтересів у спорах з податковими органами, у випадку ретельного підходу до формування якісної доказової бази.

 

Саме тому, маючи надійного радника з юридичних питань, який вибудує позицію активного захисту, бізнес нарешті може зосередитися саме на бізнесі, а не захисті.

 

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації. Нашою основною метою є надання якісної допомоги своїм клієнтам, в основному, які ведуть бізнес, зосередженні уваги на комерційних вигодах, уникнення кримінальних переслідувань та судових спорів.

 

 

Юрист практики захисту бізнесу

АО «Юскутум»

Ігор Ольшевський

Blukayucha-zahroza-Pro-pytannya-vyznachennya-bazy-dlya-narakhuvannya-PDV-v-chastyni-zastosuvannya-zvychaynoyi-tsiny-02