МЕНЮ
ПЕРСПЕКТИВА
КУРС ВАЛЮТ
ОПРОС
КОНТАКТЫ
PDF Печать E-mail

ГОСУДАРСТВЕННАЯ КОНЦЕПЦИЯ РАЗВИТИЯ ОЦЕНОЧНОЙ

ДЕЯТЕЛЬНОСТИ: ВРЕМЯ ДЕЙСТВОВАТЬ

 

08 мая 2020 года

 

Всеукраинская Ассоциация Специалистов Оценки в январе 2016 года вынесла на обсуждение всего оценочного сообщества Украины Концепцию развития оценочной деятельности в Украине на 2016-2025 годы, чтобы вместе со всеми саморегулируемыми организациями, регуляторами оценки от государства и другими заинтересованными лицами принять ее как своеобразную «дорожную карту» развития оценочной деятельности на ближайшие 10 лет. Что же изменилось за это время?

 

 

Nastav-chas-dlya-rozrobky-derzhavnoyi-kontseptsiyi-rozvytku-otsinochnoyi-diyalnosti

 

 

Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки в січні 2016 року винесла на обговорення всієї оціночної спільноти України Концепцію розвитку оціночної діяльності в Україні на 2016-2025 роки, щоб спільно зі всіма саморегулівними організаціями, регуляторами оцінки від держави та іншими зацікавленими особами прийняти її як своєрідну «дорожню карту» розвитку оціночної діяльності на найближчі 10 років.

 

На жаль, з того часу так нічого і не зроблено для покращення оціночної діяльності. Все залишилось майже так, як і було до обнародування Концепції. Були незначні зміни, що стосувались роботи Екзаменаційної комісії і все, адже всякі зміни до положень про конкурсний відбір суб’єктів оціночної діяльності не можна відносити до вдосконалення саме інституту професійної оціночної діяльності.

 

На мою думку, все те, що було сформульовано в Концепції, особливо починаючи з розділу «Профільний закон», є актуальним і слід було б Фонду державного майна спільно із саморегулівними організаціями оцінювачів, взявши цю Концепцію за основу, розробити Державну концепцію розвитку оціночної діяльності, яка б стала дороговказом для розроблення законодавчих та нормативних документів, які б закріпили і втілили ключові ідеї Державної концепції щодо розвитку професійної оціночної діяльності.

 

Вважаю, що найшвидших змін потребує текст Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в подальшому – Закон). Нечіткість, розмитість Закону, наявність у ньому цілої низки статей із формулюваннями, що не відповідають принципу юридичної визначеності, а головне, відсутність у ньому багатьох норм, що передбачають відповідальність за недотримання вимог даного Закону, вимагає якнайшвидшого його прийняття в новій редакції.

 

Почну з назви Закону, яка вже сама по собі «кострубата». Слова «оцінка майна, майнових прав», абсолютно нічого не добавляють з точки зору розуміння суті самого Закону. Цілком зрозумілою була б назва «Про професійну оціночну діяльність в Україні». Більше того, згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України «майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки». Отже, якщо майнові права є майном, то для чого тоді в Законі, в самій його назві «оцінка майна, майнових прав».

 

В статті 7 «Випадки проведення оцінки майна» перелічені випадки, коли проведення незалежної оцінки, тобто оцінки, що проводиться суб’єктом оціночної діяльності, є обов’язковим. Але ж в цій статті не передбачено, а що ж, якщо у випадках обов’язкового проведення оцінки така оцінка не проводилась, а тим не менше вартість майна фіксувалась у відповідній угоді. Наприклад, якщо при страхуванні державного майна чи майна комунальної власності, незалежна оцінка не проводилась, то що тоді – договори страхування такого майна недійсні? Ні, як показують приклади страхування крупних державних підприємств, майно страхується і без проведення незалежної оцінки. Практично всі договори страхування не супроводжуються незалежною оцінкою майна. Відповідно до цієї статті незалежна оцінка обов’язково повинна проводитись і для «визначення збитків або розміру відшкодування у випадку встановлених Законом». Тоді не зрозуміло, на яких підставах проводять оцінку збитків і розмірів відшкодування, наприклад, судові експерти, які можуть і не бути оцінювачами.

 

Але справжнім «перлом» в цій статті є твердження, що незалежна оцінка є обов’язковою «під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін». Причому тут «згода сторін» і «обов’язковість оцінки», а також обов’язковість оцінки «під час вирішення спорів». Однак, стаття 8 Закону чітко регламентує, що «оцінка майна у випадках її обов'язкового проведення, зазначених у статті 7 цього Закону, виконана суб'єктами, які не є суб'єктами оціночної діяльності, визнається недійсною».

 

До повного нерозуміння призводить твердження статті 11 Закону про те, що «замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб».

 

Для чого наведено цей невичерпний перелік замовників? Адже вище в ст.10 Закону вказано, що замовником оцінки може бути і суд.

 

Більше того, а що спадкоємці майна, які ще не стали його власниками, не можуть бути замовниками, то як же тоді вступити в спадщину? А страхові компанії, які відшкодовують збитки, теж не можуть бути замовниками? Можуть, адже в статті 7 Закону стверджується, що оцінка обов’язково проводиться «за згодою сторін». Все пояснюється тим, що в українській мові слово «можуть» не означає виключність вимоги, для цього є слова «мають, мусять, повинні, можуть тільки» (як в англійській мові слова «сan» і «must»). Цей абзац статті 11 Закону призводить лише до маніпуляцій адвокатів чи інших зацікавлених сторін, коли їм хочеться трактувати слово «можуть», як «повинні» чи «мусять».

 

Стаття 10 Закону стверджує, що підставою для проведення суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання оцінки є договір або ухвала суду. Водночас вона не передбачає ніякої відповідальності у випадку, коли оцінка проведена без договору або, наприклад, на підставі постанови правоохоронних органів. Оцінка без договору? Ну і що? Визнавати звіт нечинним, а саму оцінку недійсною?

 

Стаття 15 Закону однозначно визначає, що «кваліфікаційне свідоцтво оцінювача (далі – кваліфікаційне свідоцтво) є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України. Право на отримання кваліфікаційного свідоцтва набувають фізичні особи, які мають закінчену вищу освіту, пройшли навчання за програмою базової підготовки та стажування протягом одного року у складі суб'єкта оціночної діяльності разом з оцінювачем, який має не менше ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, отримали його позитивну рекомендацію та успішно склали кваліфікаційний іспит.

 

Кваліфікаційні свідоцтва підтверджують професійну підготовку оцінювача за такими напрямами оцінки майна відповідно до програм базової підготовки: оцінка об'єктів у матеріальній формі; оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об'єкти інтелектуальної власності».

 

А де ж в Законі існуючі спеціалізації в межах напряму? Про спеціалізації в Законі ні в цій статті, ні в інших статтях немає жодного слова. А якщо так, то чому ж спеціалізації мають право на життя, адже вони за межами Закону. Я вже мовчу про те, наскільки неоднозначним є твердження «стажування протягом одного року», оскільки «протягом року» зовсім не означає «не менше ніж рік».

 

Вимоги статті 17 «Державний реєстр оцінювачів» та статті 22 «Державний реєстр суб'єктів оціночної діяльності» до цих пір не виконуються в повному обсязі.

 

Я виділив лише головне в положеннях статей Закону, що призводить до непорозумінь і довільних трактувань цих положень, а також вказав на безкарність, яка наступає у випадках, коли деякі вимоги Закону не виконуються в процесі проведення незалежної оцінки. Тоді навіщо такі вимоги?

 

Окрім зазначеного, зокрема, необхідності зміни назви самого Закону, чіткого формулювання вимог його статей і відповідальності за їх недотримання, нагальною також є і потреба в наступному:

 

1. Змінити назву «Екзаменаційна комісія» на «Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія», що точніше буде відображати зміст її діяльності.

 

2. Визначити, що суб’єктами оціночної діяльності без процедури формальної видачі будь-яких сертифікатів автоматично визнаються юридичні та фізичні особи – суб’єкти господарювання, у складі яких працює оцінювач.

 

3. Змінити напрями оцінки (без усіляких спеціалізацій), а саме – кваліфікаційні свідоцтва підтверджують професійну підготовку оцінювача за такими напрямами оцінки: (1) вартісна оцінка нерухомого майна і пов’язаних з ним прав; (2) вартісна оцінка рухомого майна в матеріальній формі; (3) вартісна оцінка нерухомого та рухомого майна і пов’язаних з ним прав, в тому числі, корпоративних прав, нематеріальних активів, прав інтелектуальної власності, робіт, послуг, інформації.

 

4. При цьому передбачити, що кваліфікаційне свідоцтво за третім напрямом може бути отримано за наявності у оцінювача діючих кваліфікаційних свідоцтв за першим та другим напрямами.

 

5. Передбачити, що підвищення кваліфікації за кожним із напрямів проводиться не рідше ніж раз в три роки.

 

Вважаю, що при розробці нової редакції Закону слід врахувати вищезазначені зауваження та побажання.

 

 

Степан Максимов