Ошибка

РЕТРОСПЕКТИВНАЯ ОЦЕНКА: СМЫСЛ ПОНЯТИЯ

 

25 декабря 2017 года

 

В последнее время в научных и публицистических статьях, посвященных проблемным вопросам независимой оценки, а также вопросам, связанными с трудностью определения стоимости того или иного имущества в рамках проведения судебной экспертизы, все чаще приходится встречать термин «ретроспективная оценка». Отдельные авторы, подчеркивая, что данное определение в настоящее время не имеет однозначной трактовки даже в профессиональной среде, считают крайне актуальной и уместной необходимость введения в Украине единого законодательно-урегулированного определения понятия «ретроспективная оценка» и, как следствие, установление целого ряда регламентаций относительно ограничений проведения такого специфического вида оценок, их классификации по видам и формам выводов, а также трансформации методов самой оценки. Насколько эффективными и инновационными, а главное – необходимыми и полезными, могут стать такие нововведения, попробуем разобраться в сегодняшнем материале, исследовав в первую очередь смысловую нагрузку и содержание самого понятия «ретроспективная оценка» в той или иной его интерпретации.

 

 

Retrospektyvna-otsinka-Zmist-ponyattya

 

 

Ведучи мову про так звану «ретроспективну оцінку» більшість авторів сконцентровують свою увагу на тій проблемі, що така оцінка, як правило, проводиться в умовах певного рівня невизначеності та обмеженості вихідної інформації, як по відношенню до характеристик самого оцінюваного майна, так і щодо відповідного сегменту ринку, на якому дане майно обертається. Така проблема дійсно існує. Тут важко не погодитися. От тільки як закріплення самого терміну «ретроспективна оцінка» у вітчизняних законодавчих та нормативно-правових актах допоможе цю проблему нівелювати, враховуючи вже існуючі вимоги чинного законодавства, покищо не зрозуміло. Саме тому, аби не вигадувати «нового велосипеда», проаналізуємо основні положення вже існуючих на даний момент нормативно-правових актів у сфері оцінки майна.

 

Для початку зазначимо, що сам термін «ретроспектива» (від латинського retrospectare — погляд назад) – означає погляд у минуле, огляд того, що було в минулому. Як наслідок, «ретроспективний» – це той, який містить у собі розгляд минулих подій, тобто звернений у минуле. Таким чином виходить, що під так званою «ретроспективною оцінкою» варто розуміти саме ту оцінку, яка проводиться на певну «ретроспективну дату оцінки», яка, у свою чергу, віддалена від поточного моменту у минуле на певний проміжок (інтервал) часу. Та чи є таке визначення повним та самодостатнім? А найголовніше – унікальним? Звичайно, ні. Адже під нього підпадає практично будь-яка оцінка, яка проводиться нині як оцінювачами, так і судовими експертами (у випадку проведення відповідного експертного дослідження).

 

Зупинимося тут дещо більш детально. Так, чинною редакцією Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» чітко закріплені два наступні терміни:

 

  • (1) дата оцінки – дата (число, місяць та рік), на яку проводиться оцінка майна та визначається його вартість;

 

  • (2) дата завершення складання звіту (висновку) – дата (число, місяць та рік), на яку фактично були виконані оціночні роботи та складено звіт про незалежну оцінку майна (висновок судової експертизи).

 

На практиці маємо ситуацію, коли дата оцінки завжди є більш пізньою (віддаленішою у минуле), аніж дата завершення складання звіту (висновку). Більше того, чинне законодавство не містить будь-яких заборон щодо визначення вартості майна на будь-яку з минулих дат. Як наслідок, всяка оцінка по своїй суті є апріорі «ретроспективною», оскільки проводиться на ту чи іншу «минулу дату оцінки». Рівень же «ретроспективності» кожної конкретної оцінки визначається часовим інтервалом, на який рознесені між собою конкретні дата оцінки та дата завершення складання звіту (висновку). Чим більшим є цей інтервал (день, тиждень, місяць, півріччя, рік, декілька років тощо), тим більш «ретроспективною» є дана оцінка.

 

Таким чином, приходимо до декількох проміжних але водночас важливих висновків. По-перше, сам термін «ретроспективна оцінка» не є повним та самодостатнім. Суть його неможливо пояснити без розкриття змісту понять «дата оцінки» та «дата завершення складання звіту (висновку)». По-друге, самі поняття «дата оцінки» та «дата завершення складання звіту (висновку)» навпаки є цілком самодостатніми, а також такими, що вже закріплені нормативно-правовими актами. По-третє, ведучи мову про так звану «ретроспективну оцінку», ми завжди можемо сказати про те, що дана оцінка не є якоюсь суто специфічною, вона є в більшій мірі звичайною і виконується на дату оцінки, яка віддалена у часі від дати безпосереднього проведення дослідження у минуле на певний проміжок (інтервал) часу. По-четверте, те, наскільки рознесені між собою у часі дата оцінки та дата завершення складання звіту (висновку), саме і характеризує так звану величину «ретроспективності оцінки». Оскільки чим більшим є цей термін (інтервал), тим важче на момент безпосереднього проведення робіт говорити про, напраклад, значимість змін, які відбулися на ринку за цей період, або ж ступінь зміни стану й характеристик самого об’єкта оцінки тощо. Іншими словами, мова тут вже йде про певну кількісну характеристику того рівня невизначеності та обмеженості вихідної інформації, за заяких виконується така оцінка. Останнє твердження випливає з того, що у процесі оцінки будь-якого майна на певну дату оцінювач (судовий експерт) повинен брати до уваги і користуватися лише тією інформацією про об’єкт оцінки або подібне майно, яка потенційно могла бути доступною йому станом на цю дату та/або виникла в результаті подій, які відбулися до цієї дати. Іншими словами, така оцінка проводиться із використанням необхідного і доступного обсягу вихідної інформації, актуальної на дату оцінки, яка була або потенційно могла бути відомою оцінювачу (експерту) на цю дату в минулому. Аналогічне твердження справедливе і по відношенню до нормативно-правових актів, які діяли на конкретно визначену дату оцінки (в редакції, чинній на відповідну дату).

 

*     *     *

 

Тепер, коли ми вже розібралися із загальною термінологією, розглянемо ще один випадок, під час якого дуже часто мова заходить про так звану «ретроспективну оцінку» – це ситуація, за якої на одну і ту ж саму дату оцінки у різний період часу визначається вартість одного і того ж майна (одним і тим же, або іншим фахівцем).

 

Виявляється, що і у цьому випадку не потрібно вигадувати «новий велосипед». Так, для врегулювання подібних ситуацій в рамках проведення, наприклад, судових експертиз, згідно із процесуальним законодавством України та спеціальною Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень передбачена можливість виконання експертами первинних, додаткових та повторних експертиз. Якщо ж провести певні паралелі із незалежною оцінкою майна, то первинній експертизі по суті відповідає звичайна оцінка майна, виконана на певну дату оцінки; додатковій експертизі – доопрацювання (актуалізація) звіту про вартість об’єкта оцінки (в розумінні Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»); повторній експертизі – повторна оцінка (в розумінні Методики оцінки майна).

 

Про проблеми співставимості результатів так званої «ретроспективної оцінки» з результатами оцінки, яка була проведена в минулому на ту ж дату, нами вже було підготовлено спеціальний матеріал ще у липні місяці поточного року, а тому не будемо занадто детально зупинятися на цьому в рамках даної статті. Наведемо тут лише два загальні висновки:

 

  • (1) жодний результат повторної оцінки не є більш достовірним ніж результат первинної оцінки, а може навіть навпаки – менш достовірний, оскільки на результат повторної оцінки негативно впливає відсутність всієї інформації, яка була доступною при проведенні первинної оцінки;

 

  • (2) різниця значень вартостей повторної та первинної оцінок ніяким чином не підтверджує факт заниження чи завищення вартості в результаті проведення первинної оцінки, оскільки є недовіра до значення вартості, яка отримана в результаті повторної оцінки, через обмеженість при її виконанні всіх інформаційних джерел, пов’язаних з об’єктом оцінки.

 

Саме тому, у випадку наявності різниці значень вартостей повторної та первинної оцінок, у основній частині звіту про оцінку майна (дослідницькій частині висновку експерта) при проведенні повторної оцінки (експертизи) доцільно зазначати про можливі причини таких розбіжностей, в тому числі, наприклад, і у зв’язку з невизначеністю та обмеженістю вихідної інформації, за яких виконується повторна оцінка.

 

*     *     *

 

Підкреслимо ще один цікавий момент. В умовах невизначеності інформації про характеристики об’єкта на дату оцінки та/або обмеженості вихідної інформації, об’єктивна оцінка може призводити до отримання оцінювачем (експертом) кількох величин вартості майна (наприклад, для різних варіантів його характеристик) або їх інтервальних значень. Водночас, на практиці маємо ситуацію, за якої в умовах невизначеності або обмеженості даних, можливі варіації яких призводять до отримання різних величин вартості об’єкта, практично всі оцінки завершуються зазначенням у висновках точної (однозначної) величини вартості об’єкта.

 

І тут виникає правова колізія, яка особливо гостро відчувається під час судових розглядів, особливо в рамках кримінальних проваджень. З одного боку судді не готові до аналізу і використання висновків про оцінку майна, що містять інтервали вартості об’єкта – адже їм необхідно прийняти рішення з конкретними кількісними висновками щодо сторін судового процесу. З іншого боку, як показує практика, при наявності високої кваліфікації представників учасників процесу, не згодних із висновками оцінювача (експерта), висновок з точним результатом при високій невизначеності вихідних даних по об’єкту не вдається визнати належним доказом. Як наслідок, процес переходить у стадію проведення повторних оцінок (експертиз), у справі з’являються нові висновки про величину вартості об’єкта, і в кінцевому рахунку суддям доводиться приймати рішення на основі інформації щодо двох і більше величин вартості оцінюваного майна на одну і ту ж дату оцінки.

 

За таких умов, в ході проведення саме повторної оцінки (експертизи) та наявності в розпорядженні оцінювача (експерта) даних щодо іншої, раніше визначеної за результатами первинної оцінки (експертизи) конкретної величини вартості об’єкта, вбачається доцільним передбачення можливості зазначення інтервальних або варіантних значень вартості майна. Тобто, при неоднозначних характеристиках об’єкта, відсутності можливостей щодо їх уточнення та/або обмеженості вихідної інформації логічно було б передбачити можливість зазначення декількох значень вартості для різних варіантів недоведених параметрів об’єкта або інтервальних значень вартості. У такому випадку, під час судового розгляду, певним підгрунтям для винесення справедливого судового рішення могло б слугувати точне значення вартості майна, визначене за результатами первинної оцінки (експертизи) та зазначені інтервали вартості у висновках повторних оцінок (експертиз), що дозволяло б учасникам процесу краще відчувати можливу область перетину інтервалів вартості.

 

*     *     *

 

Отже, як було показано вище, популярний останнім часом термін «ретроспективна оцінка» не несе в собі будь-якого конкретного та/або додаткового змістового навантаження, а є по суті своєрідним сленгом (накшталт, вже добре всім відомого «євроремонту»). Такий вид оцінки не є суто специфічним, а тому не тільки може, а і має виконуватися відповідними фахівцями в рамках вже існуючого чинного закондавства.

 

Для характеристики так званої «ретроспективної оцінки» всім доречно користуватися вже добре відомою, а головне – усталеною та нормативно-закріпленою термінологією, яка включає в себе наступні основні поняття: «дата оцінки», «дата завершення складання звіту (висновку)», «первинна експертиза», «незалежна оцінка майна», «додаткова експертиза», «доопрацювання (актуалізація) звіту про вартість об’єкта оцінки», «повторна експертиза» та «повторна оцінка».

 

 

Автори: Степан Максимов, Євген Псярнецький