МЕНЮ
ПЕРСПЕКТИВА
КУРС ВАЛЮТ
ОПРОС
КОНТАКТЫ
PDF Печать E-mail

ДОКЛАД ПРЕДСЕДАТЕЛЯ АСО МАКСИМОВА С.И.
НА КРУГЛОМ СТОЛЕ ОТ 16 ОКТЯБРЯ 2014 ГОДА

 

Уважаемые оценщики! Вашему вниманию предлагается доклад Председателя Ассоциации Специалистов Оценки Максимова Степана Иосифовича на круглом столе от 16 октября 2014 года на тему «Реформирование оценочной деятельности в Украине: неотложные задачи», иницииро-ванном АСО и организованном совместно с Международным институтом бизнеса (МИБ) и Украинским обществом оценщиков (УОО) на базе МИБ.

 

Maximov_S_I_16_10_2014

 

 

Текст приведен на языке оригинала

 

 

ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАВДАННЯ ПО НАВЕДЕННЮ ПОРЯДКУ
В ПІДГОТОВЦІ ОЦІНЮВАЧІВ

 

Хто неправильно застебнув перший ґудзик,

уже не застебнеться як слід…

Гете Йоганн Вольфганг

 

Щоб змінити Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» чи Національні стандарти з оцінки потрібен час та неймовірні зусилля як з боку оціночної спільноти, так і збоку державного регулятора – Фонду державного майна України. В той же час є цілий ряд нормативних актів, в першу чергу це накази ФДМУ, які можна і потрібно змінювати негайно, аби оціночна діяльність в Україні стала більш демократичною і саморегульованою. А найголовніше – щоб повністю відповідала діючому законодавству України.

 

ПО-ПЕРШЕ

 

На сьогоднішній день в Україні склалася ситуація, при якій, наприклад, підготовка професійних оцінювачів ведеться не у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» (далі – ЗУ Про оцінку майна). Що мається на увазі?

 

Основне питання, яке слід прояснити, лежить у площині того, як здобувається професія оцінювача в Україні – за «напрямом» чи за «спеціалізаціями в межах напряму».

 

Стаття 15 ЗУ Про оцінку майна «Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача» проголошує, що кваліфікаційні свідоцтва оцінювачів підтверджують їх професійну підготовку за такими напрямами оцінки майна відповідно до програм базової підготовки: оцінка об’єктів у матеріальній формі; оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об'єкти інтелектуальної власності. В цій же статті стверджується, що й підвищення кваліфікації відбувається за напрямами, зазначеними у кваліфікаційному свідоцтві оцінювача. Ще раз підкреслимо, що у кваліфікаційному свідоцтві серед іншої інформації, згідно зі статтею 15 ЗУ Про оцінку майна вказується саме напрям.

 

Тоді звідки ж взялися всім нам добре відомі спеціалізації в межах напряму? А все дуже просто. Справа в тому, що всі навчальні програми з базової підготовки оцінювачів свого часу були розроблені саме за спеціалізаціями в межах напряму, а ФДМУ своїм наказом просто окреслив і форму кваліфікаційного посвідчення оцінювача також за спеціалізаціями.

 

В той же час абсолютно очевидним є те, що з розроблених за спеціалізаціями навчальних програм аж ніяк не випливає, що кваліфікаційне свідоцтво оцінювача повинно бути також за спеціалізаціями. ЗУ Про оцінку майна чітко і однозначно передбачає кваліфікацію оцінювача тільки за напрямами. Дана вимога буквально «червоною ниткою» проходить через весь ЗУ Про оцінку майна.

 

Стаття 17 «Державний реєстр оцінювачів»: у Державному реєстрі оцінювачів зазначається така інформація про оцінювачів: прізвище, ім’я та по батькові оцінювача, дата видачі та номер кваліфікаційного свідоцтва, назва навчального закладу, який здійснював підготовку оцінювача, дата та номер протоколу рішення Екзаменаційної комісії про видачу кваліфікаційного свідоцтва, напрями оцінки майна, що зазначені в кваліфікаційному свідоцтві, інформація про підвищення кваліфікації за зазначеними напрямами, інформація щодо зупинення дії чи позбавлення кваліфікаційного свідоцтва, місце роботи оцінювача.

 

Стаття 18 «Сертифікат суб’єкта оціночної діяльності»: Сертифікат суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання (далі – сертифікат) є документом, що засвідчує право суб’єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб’єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб’єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені. Сертифікат видається в порядку, встановленому цим Законом, Фондом державного майна України. Форма сертифіката встановлюється зазначеним органом. У сертифікаті зазначаються найменування органу державної влади, що його видав, найменування суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, його юридичні реквізити, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), дата видачі та строк дії, напрями оцінки майна, щодо яких дозволена практична діяльність. Сертифікат підписується керівником Фонду державного майна України та засвідчується печаткою. Сертифікат видається строком на три роки та може бути анульований з підстав, зазначених у статті 20 цього Закону.

 

Таким чином, в ЗУ Про оцінку майна немає жодного слова про будь-які спеціалізації. А тому вважаю, що потрібно нарешті підготовку оцінювачів проводити відповідно до ЗУ Про оцінку майна.

 

ПО-ДРУГЕ

 

Практика стажування майбутніх спеціалістів у більшості випадків також не узгоджується із вимогами ЗУ Про оцінку майна, у відповідності з яким (стаття 15 «Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача») стажування повинно проводитися протягом одного року у складі суб’єкта оціночної діяльності разом із оцінювачем, який має не менше ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна.

 

А що ж відбувається насправді? На практиці більш ніж у 90% випадків стажисти проходять стажування лише під керівництвом оцінювача, який працює у складі суб'єкта оціночної діяльності. Мені, наприклад, не відомі випадки, щоб стажистів зараховували у склад працівників СОД.

 

ПО-ТРЕТЄ

 

Базова підготовка оцінювачів потребує невідкладних змін, особливо в питаннях підвищення кваліфікації. В той час, як програми базової підготовки оцінювачів є єдиними для всіх навчальних закладів, програми підвищення кваліфікації оцінювачів навчальні заклади розробляють самостійно.

 

Загальні вимоги до навчальних програм навчання оцінювачів та підвищення їх кваліфікації встановлено пунктом 3.6 Наказу ФДМУ за №754 від 15.04.2004 року, а саме: оцінювач повинен підвищити кваліфікацію за кожною спеціалізацією, що відображена в його свідоцтві про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів, а це, як вже говорилося вище, не узгоджується із вимогами статті 15 ЗУ Про оцінку майна, згідно якої проходження підвищення кваліфікації відбувається виключно за напрямами, а не за спеціалізаціями.

 

ПО-ЧЕТВЕРТЕ

 

Як вже зазначалося, рівень засвоєння знань слухачами контролюється шляхом тестування в порядку, що визначається навчальними закладами самостійно при проходженні базової підготовки і з використанням тестових завдань, рекомендований перелік яких установлюється Екзаменаційною комісією.

 

Таким чином, всі питання з тестування при проходженні підвищення кваліфікації відносяться до Екзаменаційної комісії. Саме Екзаменаційна комісія на своєму засіданні схвалює рекомендований перелік тестових завдань та процедуру складання письмового тестування за результатами навчання з підвищення кваліфікації оцінювачів.

 

Але хто ж входить до складу самої Екзаменаційної комісії? Відповідну квоту своїх представників тут має кожна саморегулівна організація оцінювачів. І тут починається найцікавіше!

 

Справа в тому, що порядок визнання статусу саморегулівної організації оцінювачів (стаття 27 ЗУ Про оцінку майна) вимагає, щоб 90 відсотків членів її загального кількісного складу повинні здійснювати оціночну діяльність у будь-якій формі, визначеній статтею цього Закону, у складі суб’єктів оціночної діяльності… Чи є в Україні хоча б одна саморегулівна організація оцінювачів, яка б відповідала цій вимозі?

 

 

ІНШІ НЕВІДКЛАДНІ ЗАВДАННЯ

 

Хотілося б також коротко зупинитися і на рецензуванні звітів за чотирма ознаками, що класифіковані в Національному стандарті №1. Сумніви викликає зокрема перша і третя ознака: перша ознака – «звіт повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна»; третя ознака – «звіт не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків».

 

Одразу зі 100% впевненістю можна стверджувати, що жоден звіт за першою ознакою не можна класифікувати (обов’язково будуть якісь хоча б дрібні, але зауваження). У свою чергу, третя ознака дублює четверту. Оскільки, якщо використання звіту стає можливим лише після його переробки, то це автоматично означає, що даний звіт не можна використовувати.

 

Завершуючи тему рецензування звітів, варто також ще раз наголосити на тому, що рецензування звітів Експертними радами саморегулівних організацій оцінювачів може мати місце лише виключно по відношенню до звітів, які виконані «оцінювачами-членами даних конкретних саморегулівних організацій» (стаття 13 ЗУ Про оцінку майна).

 

Дана вимога також дублюється і статтею 28 ЗУ Про оцінку майна «Повноваження саморегулівних організацій оцінювачів», де сказано, що до повноважень СРОО відноситься серед інших «рецензування звітів про оцінку майна, яка проводиться оцінювачами-членами саморегулівної організації оцінювачів, на вимогу інших організацій, громадян, юридичних осіб відповідно до вимог положень (національних стандартів) оцінки майна та у порядку, встановленому саморегулівною організацією оцінювачів».

 

 

ЩО НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ?

 

Ініціювати та прийняти участь в розробці проекту Закону України «Про професійну оціночну діяльність в Україні», який увібрав би в себе положення діючих Законів України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та «Про оцінку земель», що пройшли перевірку часом і змінив, або навіть відмінив, ті положення, які вступають в протиріччя із сьогоднішніми реаліями.

 

 

ЩО ПОВИННО БУТИ ЗМІНЕНО?

 

ПО-ПЕРШЕ

 

Інститут стажування на практиці є певною профанацією. Абсолютна більшість кандидатів проходить стажування не в складі суб’єкта оціночної діяльності, а лише формально прикріплюються до оцінювача і з’являються до нього безпосередньо перед іспитом для отримання супровідних документів та навчального звіту з оцінки.

 

ПО-ДРУГЕ

 

Курси підвищення кваліфікації певною мірою дублюють базові навчальні курси, а після введення тестування стали ще більш віддаленими від практичної діяльності оцінювачів. В такій формі підвищення кваліфікації є лише певною перевіркою знань і аж ніяк не підвищує кваліфікацію. Слід змінити програму курсів підвищення кваліфікації, зробивши більший удар на науково-практичні та авторські семінари, участь у, наприклад, трьох із яких автоматично зараховувалась би як підвищення кваліфікації.

 

Більше того, враховуючи, що сертифікат суб’єкта оціночної діяльності видається на три роки, то і курси підвищення кваліфікації повинні проводитись раз в три роки. Це дозволить скоротити витрати на проїзд, проживання для іногородніх і взагалі відрив від виробництва для всіх учасників.

 

ПО-ТРЕТЄ

 

Є нарікання, що наші Національні стандарти з оцінки залишаються незмінними впродовж десятиліть, в той час як Міжнародні стандарти та стандарти провідних світових організацій (RICS, USPAP, TeGoVA) змінюються через кожні два роки. Що для цього потрібно зробити?

 

По-перше, взяти за основу міжнародні стандарти оцінки.

 

По-друге, доповнити Міжнародні стандарти оцінки стандартом «Особливості оцінки в Україні», де було б вказано як саме слід розуміти застосування статей кожного міжнародного стандарту, якщо вони потребують роз’яснення або доповнення.

 

По-третє, такі «стандарти оцінки в Україні» повинні затверджуватись не Постановою Кабінету Міністрів України, а Рішенням Наглядової ради з питань оціночної діяльності. Тоді з плином часу такі стандарти будуть регулярно і оперативно оновлюватись.

 

По-четверте, слід змінити норму представництва в саморегулівних організаціях оцінювачів, які займаються практичною діяльністю. Діюча норма – 90 відсотків від загальної кількості членів організації в жодній саморегулівній організації не витримується.

 

По-п’яте, потребує заміни система рецензування звітів. В першу чергу потрібне впровадження дворівневої класифікації звітів з оцінки – «звіт можна використовувати» і «звіт не можна використовувати».

 

 

16 октября 2014 года